Громади отримали право фінансувати армію: що змінює закон № 9559-д для Донеччини та Луганщини та чому на нього чекали 702 дні

Лише через 702 дні після реєстрації Президент України підписав закон № 9559-д, який легалізував фінансування сектору безпеки й оборони з місцевих бюджетів. Що це означає для громад Донеччини та Луганщини й чому на документ чекали майже два роки — у матеріалі «Вчасно».

«Дрони замість бруківки»: як громади змінювали бюджетні пріоритети

На початку повномасштабної війни більшість українських громад продовжували жити за бюджетними правилами мирного часу. Кошти місцевих бюджетів спрямовувалися на ремонти доріг, благоустрій, оновлення громадських просторів, реконструкції та інші проєкти розвитку. Водночас потреби фронту стрімко зростали, а значна частина забезпечення військових трималася на волонтерах, благодійних фондах та зборах самих громадян.

Саме на цьому тлі в Україні виникла дискусія, яка згодом отримала неофіційну назву «дрони замість бруківки». Її суть зводилася до простого питання: чи доречно під час війни витрачати мільйони гривень на благоустрій та капітальні ремонти, коли військові збирають кошти на автомобілі, дрони, засоби зв’язку та обладнання для фронту.

Паралельно зростав і суспільний тиск на місцеву владу. У багатьох містах України мешканці вимагали переглянути бюджетні пріоритети та збільшити підтримку армії.

Зокрема, восени 2023 року така акція відбулася у Луцьку, де учасники закликали міську владу спрямовувати більше коштів на закупівлю дронів та іншого обладнання для військових. У відповідь мерія заявила, що вже фінансує потреби підрозділів за офіційними запитами та проводить закупівлі FPV-дронів і безпілотників, однак сама поява подібних акцій продемонструвала зростаючий суспільний запит на залучення місцевих бюджетів до підтримки фронту.

Схожі акції відбувалися й в інших містах. Восени 2023 року під стінами Київради тричі проходили мітинги під гаслом «Гроші на ЗСУ». Учасники протестів вимагали скоротити витрати на благоустрій, ремонти та інфраструктурні проєкти й спрямувати більше бюджетних коштів на потреби армії. Активісти та військові наголошували, що волонтери вже не здатні самостійно закривати запити фронту на транспорт, дрони та обладнання, тоді як міський бюджет продовжує фінансувати проєкти, які частина суспільства вважала другорядними в умовах війни. У відповідь столична влада пообіцяла збільшити фінансування програми підтримки Збройних сил України.

Правова пастка для громад

Однак проблема полягала не лише в бюджетних пріоритетах. Навіть там, де місцева влада була готова спрямовувати більше коштів на підтримку армії, виникало інше питання — чи має вона на це законне право.

Забезпечення сектору безпеки й оборони традиційно належить до повноважень держави. Водночас повномасштабна війна показала, що військові підрозділи потребують не лише централізованого забезпечення, а й оперативної допомоги на місцях. Саме тому громади почали шукати механізми підтримки фронту, однак законодавство не давало на це однозначної відповіді.

На цю проблему звертали увагу й автори законопроєкту № 9559-д. У пояснювальній записці вони зазначали, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не містить достатніх правових механізмів для фінансової та матеріальної підтримки сектору безпеки й оборони в умовах воєнного стану. Через це рішення громад щодо допомоги військовим могли бути поставлені під сумнів з точки зору законності.

У результаті місцева влада опинилася між двома вимогами. З одного боку, військові потребували автомобілів, дронів, засобів зв’язку та іншого обладнання вже зараз. З іншого — посадовці ризикували отримати претензії від контролюючих органів через відсутність чітких законодавчих підстав для таких витрат. Саме ця правова невизначеність і стала однією з головних причин появи законопроєкту № 9559-д, який мав не створити нову практику, а врегулювати ту, що вже фактично існувала по всій країні.

«Ми бачили десятки прикладів з різних громад, коли правоохоронці предʼявляли претензії посадовим особам місцевого самоврядування, які приймали та реалізовували рішення про фінансову підтримку Сил оборони України. За логікою правоохоронних органів, без належних повноважень, прописаних в законі, закупівля дронів місцевими радами для військових частин — це нецільове використання бюджетних коштів» — пояснив необхідність 9559-д його автор Роман Лозинський.

Як громади допомагали армії до ухвалення закону

Попри відсутність чітких законодавчих повноважень і ризики претензій з боку контролюючих органів, громади не залишилися осторонь підтримки Сил оборони. З перших місяців повномасштабного вторгнення місцева влада почала шукати механізми допомоги військовим, які дозволяли б реагувати на запити фронту та водночас не виходити за межі чинного законодавства.

Найпоширенішим інструментом стали міжбюджетні трансферти та субвенції військовим частинам. Місцеві ради виділяли кошти, які надалі використовувалися на потреби оборони. Однак цей механізм не завжди працював швидко: військові частини не створювалися як замовники публічних закупівель і часто не мали достатніх ресурсів (штату тендерних спеціалістів) для швидкого проведення тендерів у Prozorro та звітування в умовах боїв.

Інший шлях — самостійна закупівля майна з подальшою передачею військовим. Найчастіше громади купували автомобілі, генератори, квадрокоптери, тепловізори, засоби зв’язку та інше обладнання подвійного призначення через баланси цивільних комунальних підприємств. Такий варіант простіший і для місцевих рад, і для військових частин, але ризики отримати кримінальну справу для посадовців місцевого самоврядування були значно вище.

«І для місцевих рад, і для військових частин, простіший і зручніший другий варіант — коли необхідне спорядження закуповує місцева влада. Адже місцевій раді організувати процес закупівлі простіше і зручніше, ніж військовій частині. Такий формат більш зручний і для підрозділів Сил оборони, адже не у всіх є професійні закупівельники. Але ризики отримати кримінальну справу для посадовців місцевого самоврядування були значно вище. Тому багато місцевих рад перестраховувались і надавали допомогу грошима, а організувати закупівлю — цей клопіт вже лягав на військову частину. Це довший процес, але ризики претензій від правоохоронців були суттєво меншими», — пояснив співзасновник ГО «Сильні громади» та співавтор законопроєкту 9559-д Павло Островський.

Як це працювало на Донеччині та Луганщині

Водночас ситуація на Донеччині та Луганщині має свою особливість. У більшості громад регіону повноваження органів місцевого самоврядування на час воєнного стану здійснюють військові адміністрації. Саме тому частина механізмів підтримки Сил оборони фактично працювала і до ухвалення закону № 9559-д.

На Луганщині підтримка здійснювалася через Програму шефської допомоги військовим частинам та правоохоронним органам. За даними Луганської ОВА, у 2025 році на підтримку Сил оборони з обласного та місцевих бюджетів області спрямували понад 1 млрд грн. Лише на закупівлю безпілотників витратили понад 545 млн грн. Крім техніки, громади фінансували програми підтримки ветеранів, родин загиблих, поранених та звільнених з полону.

На Донеччині одним із головних механізмів підтримки армії стали рішення Ради оборони області. За даними Донецької ОВА, у 2025 році з обласного та місцевих бюджетів на підтримку Сил оборони спрямували понад 4,1 млрд грн (з яких майже 1,4 млрд грн виділив безпосередньо обласний бюджет). Кошти йшли на системи РЕБ, розвідувальні БпЛА, FPV-дрони, будівництво фортифікацій та захист критичної інфраструктури.

Таким чином, досвід Донеччини та Луганщини показує, що підтримка армії місцевою владою давно стала частиною системи оборони держави. Закон № 9559-д не створив ці механізми з нуля, а закріпив на законодавчому рівні практику, яка вже кілька років застосовується у прифронтових регіонах. Після завершення воєнного стану, коли повноваження військових адміністрацій повернуться органам місцевого самоврядування, ці інструменти зможуть використовуватися вже без правових колізій.

Що саме змінює закон № 9559-д

Найбільш резонансною новацією закону стало офіційне закріплення права громад надавати фінансову та матеріальну підтримку сектору безпеки й оборони. Відтепер місцеві ради можуть затверджувати відповідні програми та спрямовувати на них бюджетні кошти, а виконавчі органи — реалізовувати такі рішення.

Тепер закупівля автомобілів, безпілотників, засобів зв’язку, генераторів та іншого обладнання для військових має чітку законодавчу основу.

Втім, документ не обмежується лише легалізацією підтримки Сил оборони коштом місцевих бюджетів. Закон вносить зміни до низки нормативних актів і розширює можливості органів місцевого самоврядування та військових адміністрацій в умовах воєнного стану.

По-перше, закон визначає межі такої підтримки

Громади не отримали повноважень щодо закупівлі озброєння, боєприпасів чи важкої військової техніки. Ця сфера залишається виключною компетенцією держави. Йдеться насамперед про матеріально-технічне забезпечення військових підрозділів.

По-друге, розширюються можливості участі у фортифікаційних заходах

Окремий блок змін стосується фортифікацій. Закон дозволяє органам місцевого самоврядування брати участь у фінансуванні та реалізації заходів із підтримки обороноздатності територій. Для Донеччини це особливо актуально, адже будівництво оборонних рубежів уже кілька років залишається одним із ключових напрямів бюджетних витрат.

По-третє, врегульовано роботу військових адміністрацій та місцевих рад

Документ врегульовує ситуацію, коли обраний голова громади одночасно призначається начальником військової адміністрації. Раніше законодавство фактично змушувало таких посадовців залишати виборну посаду, тепер можливість суміщення цих функцій прямо передбачена законом.

Крім того, в законі є важлива норма, яка передбачає, що всі рішення місцевих рад про підтримку Сил оборони України з 24 лютого 2022 року до 30 березня 2026 року визнаються законними. Це дозволяє зняти всі претензії правоохоронців до представників місцевого самоврядування, які брали на себе відповідальність за фінансову підтримку підроздлів сектору оборони.

702 дні очікування: чому закон так довго не підписували

Історія закону № 9559-д виявилася не менш показовою, ніж його зміст. Документ, покликаний усунути правову невизначеність щодо допомоги армії з місцевих бюджетів, став одним із рекордсменів за тривалістю очікування президентського підпису.

Законопроєкт зареєстрували у Верховній Раді 30 серпня 2023 року. Його авторами стали 16 народних депутатів із різних парламентських фракцій та груп, серед яких Роман Лозинський, Олена Шуляк, Віталій Безгін та Дмитро Микиша. Головним профільним комітетом виступив Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

Документ пройшов розгляд одразу в кількох комітетах Верховної Ради, зокрема з питань національної безпеки, оборони та розвідки, бюджету, антикорупційної політики, цифрової трансформації, соціальної політики та євроінтеграції. Після доопрацювання 18 червня 2024 року закон підтримали 303 народні депутати — конституційна більшість парламенту. Уже 25 червня його направили на підпис Президенту України.

Здавалося б, подальша процедура мала бути формальністю. Відповідно до Конституції, глава держави протягом 15 днів має підписати закон або повернути його до парламенту зі своїми пропозиціями. Проте щодо № 9559-д не сталося ані першого, ані другого. Документ майже два роки залишався у своєрідному законодавчому вакуумі — не набував чинності та не повертався до Верховної Ради на доопрацювання. Публічних пояснень причин такого затягування з боку Офісу Президента не було.

Увесь цей час автори законопроєкту, представники громад та асоціацій місцевого самоврядування закликали Президента підписати документ. Вони наголошували, що громади вже фактично фінансують потреби військових, однак змушені робити це в умовах правової невизначеності та ризику претензій з боку контролюючих органів.

І лише через 702 дні після реєстрації законопроєкту, наприкінці травня 2026 року, Президент України підписав документ.

«Цей день настав. Президент підписав мій закон № 9559-д про мобілізацію ресурсів місцевого самоврядування для підтримки Сил безпеки і оборони. Нарешті громади можуть донатити легально. Нарешті все це в рамках закону. Вам більше не потрібно озиратися і чекати кримінальних справ. Підтримуйте Збройні сили України, бо тільки так ми переможемо», — прокоментував один із авторів законопроєкту, народний депутат Роман Лозинський.

Для органів місцевого самоврядування це рішення стало завершенням майже дворічного очікування.

Завершення правової невизначеності

Підписання закону № 9559-д стало завершенням майже дворічної історії правової невизначеності навколо підтримки Сил оборони коштом місцевих бюджетів. Документ офіційно закріпив повноваження громад у сфері фінансової та матеріально-технічної підтримки сектору безпеки й оборони, яка фактично здійснювалася з перших місяців повномасштабної війни.

Для Донеччини та Луганщини, де місцева влада та військові адміністрації вже кілька років фінансують закупівлю безпілотників, засобів РЕБ, транспорту, фортифікацій та інших оборонних заходів, закон насамперед створює чіткіші правові підстави для такої діяльності. Водночас документ не вирішує питання наповнення місцевих бюджетів і не гарантує збільшення обсягів допомоги військовим.

Після 702 днів очікування держава фактично визнала роль громад як одного з елементів системи підтримки оборони. Тепер головним питанням залишається не право допомагати армії, а ефективність використання цих повноважень і ресурсів для потреб фронту.