Репортажі

По обличчю мешканки Слов’янська з закривавленими бинтами на руках стікають сльози від переляку. Російський КАБ-250 перелетів 20 метрів і обвалив сусідній будинок. Ночувати вдома тепер страшно, холодно і голосно: з руїн обвалюються уламки, метал і цегла. Але в таких умовах доведеться зимувати.

Рятувальники радять мати великі запаси води у квартирах, щоб самостійно гасити загорання в максимально швидкий термін. Інколи ДСНС можуть приїхати на місце обстрілу за пів години, оскільки на них чатують дрони рф.

Над головою з пронизливим дзижчанням пролітає табун ворожих FPV. Тут, у центрі Краматорська, це звичний звук: він пронизує до кісток, змушує руки й ноги покриватися сиротами. Половина дронів летить вглиб міста — ближче до парку з прапором. Інші ж починають колами літати над багатоквартирними будинками: шукають машину чи людину, яку будуть атакувати. Дзижчання стає голоснішим: ціль зовсім близько від нас.

Біля обваленого під'їзду ходять поодинокі мешканці Олександрівки. Мікрорайон, який окупанти атакували 23 вересня, безлюдний: хто хотів жити понад усе, евакуювався ще кілька тижнів тому. Ще кількадесят мешканців виїхали 23−25 вересня, боячись повторного авіаудару. Тепер на руїни приїжджають лише ті, хто зважився забрати з пустої квартири вцілілі речі. Однак часто рятувати нічого: від ракетної атаки багато кімнат «склалися» й поховали у горі сміття все, що мало бодай якусь цінність. А аварійність усього будинку робить перебування людей небезпечним.

На двох поранених нацгвардійців, суміжників 24 бригади, у стабпункті чекають ще до їх приїзду. Медики евака, які змогли витягнути бійців, повідомили мінімум інформації: 300-ті через розрив мін і скидів поруч. На порятунок із «сіряка» чекали кілька днів, тож медики відразу готуються до найгіршого: від «брудної» та запаленої рани — і до ампутації кінцівок.

Між руїнами будинків — людський вулик: четверо рятувальників у 15-кілограмовій амуніції біжать до завалів, біля яких уже стоїть натовп цивільних, військових та працівників ДСНС. За їх підозрами, кількома сантиметрами нижче, під кількома тоннами бетону, лежить людське тіло: черговий мешканець Донеччини, якого вбили окупанти однією з авіабомб.

В'їхати на швидкості 140 км/годину в бетонний блок, залишений від колишнього діючого блокпоста, гарантовано боляче і, скоріш за все, смертельно. У грудях холоне, коли «Механік» викручує руль вліво лише за метр від купи горілого металобрухту. Колись це була машина, яка їхала у Дружківку, але російський дрон був швидшим. Таких авто по трасі понад 30: усі спалені, деякі росіяни «добивали» кількома БпЛА, коли бачили, що хтось вижив.

Підготуватися до прильоту російських керовних авіабомб у Краматорську на Донеччині неможливо — часу на рятування просто немає.

Місії з евакуацій 12 Вартових — епопея з усіма видами йоги та шибарі. Коти й собаки драматично намагаються атакувати спасителів і їхні підручні клітки, а щоб дістати хвостатого втікача — треба вигнутися, як кішка, і пролізти в дірку між обвалених стін. А потім, з різкими випадами вперед, добігти до собаки чи кота, які ще не здогадуються, що хочуть бути врятованими. З невеселою регулярністю ці вправи доводиться повторювати під обстрілами у Дружківці, Краматорську та селами між ними. І поки над головою пікірує ворожий дрон — у руки, як бультер'єр, зазвичай вгризається наляканий кіт.

Сьогодні посеред дня центр прифронтового Краматорська на Донеччині моторошно пустує. Поодинокі пішоходи високо піднімають ноги, щоб переступити колючий дріт чи «зуби дракона», обтягнені путанкою. За кілька метрів нестерпно хочеться почухати ногу — оптоволокно лоскоче та натирає кісточку на нозі.

Ірина та Роман Дубініни уже кілька місяців шукають нові домівки для улюбленців в акваріумах. Забрати риб та «спробувати дбати» про них охочі знайшлися. Але на бажанні все скінчилося: їхати у прифронтовий Краматорськ, щоб забрати риб, бояться.