Маріуполь в екзилі: правовий вакуум, мільйонні зарплати чиновників і кримінальні провадження

Окупація Маріуполя почалася 20 травня 2022 року. Відтоді минуло три роки — без доступу, без зв’язку з містом, без жодного офіційного звіту про його стан під російською окупацією. Маріуполь зник із мапи контрольованих Україною територій — але не з українського адміністративного устрою. Формально місто існує як частина Донецької області, однак де-факто — живе в евакуації.

За цей час тисячі його жителів розпорошилися по країні, намагаючись утримати бодай якісь соціальні, гуманітарні чи освітні зв’язки з рідним містом. Проте Маріуполь так і залишився без «очей» держави: протягом трьох років не було створено військову адміністрацію, яка мала б координувати процеси замість обраної, але недієвої ради. І лише в травні 2025 року її таки утворили — без призначеного керівника, без повноважень і з величезним запізненням.

Водночас влада Маріуполя в евакуації зберегла і кадри, і бюджети, і право розпоряджатися значною частиною ресурсів. Але хто саме сьогодні відповідає за долю міста? Якою є роль мера, що постійно приховує свою декларацію? Як змінювалися зарплати його заступників? І головне — чи працюють ці структури для людей, які втратили дім?

Цей матеріал — спроба журналістів «Вчасно» розібратися, чим за три роки стало місто в екзилі.

Безконтрольне вигнання: Маріуполь три роки без військової адміністрації

Протягом трьох років після окупації Маріуполь залишався без законного органу влади, який мав би представляти державу — бодай в евакуації. Військова адміністрація, покликана замінити недієву міськраду, не створювалася — попри депутатські звернення, петиції, заяви очільників Донецької ОВА та відкриту управлінську кризу.

Ще у 2022−2023 роках депутати міської ради публічно визнавали: рада не здатна ухвалювати рішення через відсутність кворуму. Частина депутатів залишила країну, частина представляла заборонені партії, ще дехто пішов на співпрацю з окупантами. При цьому міський голова Вадим Бойченко та його команда зберігали доступ до публічних ресурсів.

Депутат міськради Олег Харченко пояснював:

У березні 2023 року тодішній очільник Донецької ОВА Павло Кириленко публічно заявив, що Маріуполю необхідна військова адміністрація. У травні того ж року повідомляв, що подано кандидатури на посаду керівника, які проходять перевірку. Згодом питання зависло — аж до вересня, коли в. о. начальника Донецької ОВА Ігор Мороз зазначив, що рішення залежить від Президента.

Натомість активність проявила громадськість. Депутат міськради Олександр Лашин зареєстрував дві електронні петиції до Президента України з вимогою створити МВА. Перша, 2022 року, зібрала понад 300 голосів. Друга, у грудні 2023-го, — майже 10 тисяч.

На початку 2024 року про швидке створення військової адміністрації знову заявив новопризначений начальник Донецької ОВА Вадим Філашкін. І лише 16 квітня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 240/2025 про створення низки військових адміністрацій — серед них і Маріупольської.

Але й після появи указу місто юридично залишилося у підвішеному стані. Станом на липень керівника Маріупольської міської військової адміністрації не призначено. Адміністрація не почала виконувати свої повноваження, а виконавчі органи міськради формально продовжують діяти.

Тобто маємо ситуацію, в якій недієздатна міська влада продовжує проводити закупівлі, реалізовувати програми та отримувати кошти — без жодного контролю, фактично поза законом. Це не просто юридична прогалина, а політичне рішення, яке дозволило зберегти тіньове управління Маріуполем — попри війну та окупацію.

У пресслужбі Маріупольської міської ради в коментарі 0629.com.ua повідомили, що очікують, аби ухвалене рішення не завадило подальшій роботі центрів гуманітарної допомоги «ЯМаріуполь», а також реалізації програми будівництва соціального житла для маріупольців.

Зміна системи управління — з міської ради на військову адміністрацію, за словами виконавчого директора Асоціації міст України Олександра Слобожана, може вплинути на фінансування від донорів, яке наразі отримує міськрада задля гуманітарних проєктів.

Невидимий мер Вадим Бойченко

Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко, якого офіційно вважають керівником громади й після окупації міста, вже кілька років поспіль приховує свої декларації. Попри законодавчу вимогу до публічності статків посадовців, його фінансові дані — недоступні для громадськості.

Остання декларація, яку можна було побачити у відкритому доступі, датована 2020 роком. Опубліковані статки родини Бойченка — більш ніж промовисті:

• дружина Галини Бойченко, яка влаштувалась до «Метінвесту» одразу після обрання чоловіка мером у 2015 році, заробила 12,8 млн грн;

• вона ж придбала BMW X7 за 3,4 млн грн, поповнивши сімейний автопарк, де вже були Infiniti QX60 і Ford Mustang S550;

• сам Вадим Бойченко задекларував лише 561 тис. грн доходу та 345 тис. доларів готівкою.

Після цього — тиша. Нових декларацій у реєстрі НАЗК немає. А що саме приховує міський голова у вигнанні — невідомо.

У відповідь на інформаційний запит видання «Новини Донбасу» виконком Маріупольської міськради пояснив видалення декларації посиланням на ч. 14 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції» — мовляв, Бойченко є родичем військовослужбовця, а тому має право на приховування даних.

Проте депутат міськради Максим Бородін наголошує: після 2016 року Бойченко не декларував побутовий зв’язок із сином, а тому ця підстава виглядає сумнівною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Виїхати можна тільки танком». Спогади, як маріупольці вірили меру під ракетами, поки він тікав від блокади у готелі Запоріжжя

Що показують декларації заступників мера?

На відміну від Вадима Бойченка, його заступники не приховують свої декларації. І хоча інформація про їхню діяльність у вигнанні вкрай мізерна, у фінансовому плані вони демонструють впевнене зростання. Уже третій рік повномасштабної війни доходи посадовців стабільно зростають — попри втрату міста, відсутність виборців і фізичного управління територією.

Михайло Когут, перший заступник міського голови, у 2022 році заробив 635 тис. грн (понад 52 тис. щомісяця), у 2023-му — вже 961 тис. грн, а у 2024-му — 968 тис. грн. Минулого року він придбав Hyundai Tucson 2020 року за понад 170 тис. грн. Водночас його дружина отримала допомогу для ВПО на суму 24 тис. грн.

Сергій Захаров задекларував 750 тис. грн зарплати у 2022 році, 883 тис. грн — у 2023-му та майже мільйон (996 тис. грн) у 2024-му.

Олена Парамонова у 2022 році отримала 825 тис. грн, у 2023-му — 880 тис. грн, у 2024-му — вже 987 тис. грн. Її чоловік, працівник ПАТ «Камет-Сталь» (група «Метінвест»), у 2023 році задекларував понад 2,4 млн грн доходу.

Михайло Івченко у 2022 році заробив 732 тис. грн, у 2023-му — 880 тис. грн, у 2024-му — майже 994 тис. грн. Дружина Івченка у 2023 році придбала Honda Civic 2018 року за понад пів мільйона гривень. А у 2024 році допомогу від держави вже отримали його діти як ВПО.

Андрій Ремпель, т. в. о. заступника, у 2022 році отримав 814 тис. грн: спочатку як працівник департаменту охорони здоров’я, а згодом — як посадовець. У 2023 році він задекларував 840 тис. грн, а у 2024-му — 964 тис. грн. Також у 2024-му отримав 4 тис. грн допомоги для ВПО.

Сергій Орлов, ще один заступник мера, у 2022 році задекларував 729 тис. грн, у 2023-му — 885 тис. грн, у 2024-му — майже 954 тис. грн.

Денис Кочубей, т. в. о. заступника, у 2022 році отримав 784 тис. грн, у 2023-му — 911 тис. грн, а у 2024-му — вже 973 тис. грн. У 2023-му придбав квартиру в Києві площею 47,9 м² за майже 2 млн грн.

Комунальні підприємства Маріуполя у вигнанні: менше роботи — більше доходів

Після окупації Маріуполя міські комунальні підприємства формально продовжують існувати — хоча давно втратили фізичний зв’язок із містом і фактичний контроль над його інфраструктурою. Роботи меншає, витрати на утримання мереж — нульові. Але фінансова віддача для керівників комунальних установ зростає з року в рік.

Деякі КП фактично не здійснюють жодної активності:

• КП «Комунальник» не має жодної публічної закупівлі.

• МКП «Зеленого будівництва» витратило лише 98 тис. грн — і то на юридичні послуги.

Водночас інші — зокрема «Маріупольтепломережа» — несподівано замовляють техніку на мільйони. У 2025 році підприємство придбало два колісні екскаватори на 18 млн грн, комплекси радіоелектронних завад ще на 1,6 млн грн, легкове авто за понад 1 млн грн, колісні екскаватори на майже 36 млн грн та інші. У міськраді це пояснили «участю у фортифікаційних роботах» — щоправда, не в самому Маріуполі, а на Покровському напрямку.

Інші КП — «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління», «Маріупольводоканал» та «Маріупольавтодор» — час від часу з’являються у закупівлях, переважно на адмінзабезпечення діяльності в евакуації. Найбільше операцій — у КП «М.ЄХАБ» і «Міське управління капітального будівництва», які реалізують проєкти в межах ініціативи «ЯМаріуполь».

Проте за лаштунками мізерної активності — зовсім інша статистика. Керівники комунальних підприємств Маріуполя задекларували у 2022−2024 роках мільйонні доходи та нові автомобілі. Частина з них паралельно отримує соціальні виплати для внутрішньо переміщених осіб.

Віталій Донєв, директор КП «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління», задекларував зростання річного доходу з 861 тис. грн у 2022 році до 1,072 млн грн у 2024 році. Окрім основної зарплати, Донєв отримує дохід від підприємницької діяльності через польську фірму, що надає аудиторські та консалтингові послуги і навіть вигравала у 2018 році державний тендер на понад 40 млн грн.

Сергій Кесарів, директор «Зеленбуду», у 2022 році заробив 899 тис. грн, а у 2024 році — 829 тис. грн. При цьому він також отримував доходи від роботи в інших КП — «Ритуальна служба» та «Маріупольський міський соціальний гуртожиток». У 2023 році Кесарів придбав VOLKSWAGEN TOUAREG 2013 року випуску за 700 тис. грн, а його дружина у 2024 році заробила понад 700 тис. грн, при цьому не відмовившись від допомоги для ВПО у 10 тис. грн.

Володимир Петров, директор Департаменту розвитку житлового фонду та ККП «М.ЄХАБ», задекларував сукупний дохід у 2022 році понад 670 тис. грн з різних джерел, а у 2024 році його зарплата в департаменті та виконкомі склала майже 800 тис. грн.

Володимир Антоненко, директор КП «Маріупольводоканал», заробив понад 1 млн грн у 2022 році, а у 2024 році його сукупний дохід від «Маріупольводоканалу» та КП «Комунальник» перевищив 1,5 млн грн. У 2023 році Антоненко продав два автомобілі та придбав OPEL VIVARO 2016 року випуску всього за 10 тис. грн, що не відповідає його ринковій вартості.

Василь Клат, від Департаменту транспорту та зв’язку та директор ККП «Маріупольавтодор», у 2022 році отримав понад 898 тис. грн, а у 2024 році його дохід від кількох джерел перевищив 1,6 млн грн. Цікаво, що у 2022 році його дружина придбала AUDI Q7 2016 року випуску за понад 659 тис. грн.

Олексій Травінчев, керівник КП «Міське управління капітального будівництва», збільшив свій дохід з 535 тис. грн у 2023 році до 1,075 млн грн у 2024 році. Родина Травінчева також отримувала допомогу для ВПО.

Костянтин Пісмарьов, керівник КП «Маріупольтепломережа», у 2023 та 2024 роках задекларував понад 1,3 млн грн щорічно.

Таким чином, Маріуполь у вигнанні — це місто без території, без доступу, без жителів. Але з комунальними підприємствами, які справно функціонують у правовому полі — і при цьому демонструють незрозуміле зростання статків. Формально — є керівництво, установи, договори, декларації. Але де-факто — це система, яка працює без міста, але з грошима.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Непрозорість, неефективність, відсутність відповідальності: проблеми евакуйованої влади Маріуполя

«ЯМаріуполь»: соціальна допомога чи нова форма ручного управління?

Через кілька тижнів після окупації Маріуполя, в травні 2022 року, команда мера ініціювала створення благодійного фонду «Я — Маріуполь». Його офіційна мета — допомога евакуйованим маріупольцям у вигляді гуманітарної, юридичної, психологічної та соціальної підтримки.

Проте згодом фонд перетворився на фактичне обличчя муніципальної влади в екзилі. Сьогодні саме через нього реалізується чи не вся публічна діяльність міськради, яка не має можливості працювати в рідному місті.

Фонд став оператором мережі центрів «ЯМаріуполь» — 40 локацій у 22 містах України, де зареєстровано понад 66 тисяч переселенців. Центри розділені за напрямами: гуманітарна допомога, побутові послуги (пральні, склади), медичні відділення, мобільні бригади. У трьох об'єктах — у Києві та Дніпрі — створено умови для тимчасового проживання ВПО в межах проєкту «ЯМаріуполь.Житло». Зараз тут функціонує 284 кімнати, всі зайняті. Ще чотири приміщення готуються до запуску.

Фінансування вражає. З бюджету громади на проєкт «ЯМаріуполь.Житло» витратили понад 148 млн грн. Загалом на роботу центрів — 771 млн грн з міського бюджету. Ще 1,26 млрд грн надійшли як гуманітарна та благодійна допомога, включно з 302 млн євро, про які повідомив виконком. Водночас у відкритому доступі — жодного повного звіту про витрати.

«ЯМаріуполь»: централізація без звітності

Хоч фонд офіційно є незалежною неприбутковою організацією, створював його заступник мера Сергій Орлов. А основну частину закупівель здійснює комунальне комерційне підприємство «м.ЄХАБ» — структуру, створену нібито для культурних заходів. Проте зараз вона обслуговує виключно потреби переселенців і, судячи з реєстрів, здебільшого — саме центрів «ЯМаріуполь».

Серед закупівель — як корисні ініціативи, так і сумнівні витрати. Наприклад, у грудні 2024 року «м.ЄХАБ» хотів придбати 14 тисяч чашок на майже мільйон гривень. Після розголосу закупівлю скасували. Але на сувенірку й брендування влада все одно витратила близько 5 млн грн за рік. Серед покупок — блокноти, статуетки, вітражі, брендовані чашки.

Ще один тендер — на 5 млн грн — стосувався літнього відпочинку дітей-переселенців. Умови виявилися «заточеними» під один-єдиний табір — державне підприємство «Артек», яке в результаті й отримало цей контракт.

Депутат Маріупольської міської ради Максим Бородін зазначає, що з міського бюджету гроші благодійний фонд «Я — Маріуполь» разом із центрами «ЯМаріуполь» перераховує в комунально-комерційне підприємство «m.EHUB».

Кримінальний шлейф «ЯМаріуполь»: ремонти без дозволів і переплати мільйонами

Діяльність маріупольської влади в екзилі не обмежується лише соціальними ініціативами — вона вже супроводжується й кримінальними провадженнями. У червні 2023 року поліція відкрила кримінальне провадження за заявою депутата міської ради. Йдеться про підозру у зловживанні владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України) під час ремонту одного з гуртожитків у Дніпрі для ВПО з Маріуполя.

Слідчі встановили: під виглядом поточного ремонту фактично провели капітальні роботи — із повною заміною вікон, інженерних комунікацій, прокладанням вентиляції. Для таких робіт необхідно мати проєктну документацію, пройти експертизу та отримати дозвіл на будівництво. Утім, ці кроки оминули, оформивши ремонт як поточний, імовірно — аби уникнути контролю.

У матеріалах суду зафіксовано покази свідка-депутата: закупівлі й договори оформлювалися вже після того, як підрядник виконав роботи. Це може свідчити про відсутність конкуренції при виборі виконавця. Окремо зафіксовано завищення вартості обладнання — на 13−30% у порівнянні з роздрібною ціною в інтернеті.

Паралельно Держаудитслужба провела перевірку КП «Міське управління капітального будівництва» та виявила порушення на понад 48 млн грн. Зокрема, йдеться про переплати на 1,1 млн грн п’ятьом підрядникам, закупівлю необґрунтовано дорогого обладнання, а також придбання товарів, які зрештою не були встановлені. Частину коштів підприємству все ж повернули.

Аудитори підтвердили: мали місце саме капітальні ремонти, тож КП повинне було отримати дозвільні документи. У відповідь підприємство подало позов до суду. Адміністративне провадження відкрили у квітні 2024 року, але апеляцію залишили без розгляду. КП не погодилося і подало касацію. У березні 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, справа триває.

Попри зауваження правоохоронців та аудиторів, у другому гуртожитку в Дніпрі ситуація повторилася: знову поточний ремонт на папері — і знову фактичне капітальне оновлення. Про демонтаж старих вікон, дверей, підлог і сходів офіційно повідомляли як міськрада, так і фонд «Я — Маріуполь».

Символ втрати не лише міста, а й відповідальності

На цьому тлі «тимчасова» влада Маріуполя в екзилі не тільки зберегла доступ до публічних ресурсів, а й отримала змогу розпоряджатися ними без будь-якого ефективного нагляду. Обрані до війни чиновники залишили за собою управлінські крісла, фінансові потоки й навіть міжнародні відрядження. Вони підписують контракти, укладають угоди, отримують мільйонні зарплати — при цьому не звітуючи, не проводячи виборів і не контролюючись ні державою, ні громадою.

Проєкт «ЯМаріуполь», що мав би бути гуманітарною ініціативою, згодом перетворився на тіньовий центр управління громадою в евакуації. Закупівлі, суми, контракти, ремонти гуртожитків із кримінальним підтекстом, сувенірка та поїздки — все це оформлюється через комунальні підприємства й фонд, який не підзвітний ні мешканцям, ні виборцям. Формально — допомога переселенцям, неформально — зручний інструмент ручного управління та розпорядження грошима без конкуренції й обмежень.

Маріуполь сьогодні — це символ втрати не лише міста, а й відповідальності. Це приклад, коли держава не встигла, не захотіла або не наважилася навести лад у найбільш болючому кейсі сучасного місцевого самоврядування. Усе це створює небезпечний прецедент: громада без жителів, бюджет без підзвітності, влада без контролю. І допоки на ці аномалії не буде дано чітких відповідей — Маріуполь залишатиметься не просто містом у вигнанні, а лакмусовим папірцем слабкості української системи публічного управління у воєнний час.

Цей матеріал підготовлений ІА «Вчасно» відповідно до чинного законодавства України та стандартів журналістської етики. Інформація базується на відкритих джерелах: порталу Open Budget Міністерства фінансів України; системі Prozorro, сайті Є-data, сервісах YouControl і Opendatabot, державних реєстрах, офіційних вебресурсах органів влади, відповідях на запити та інтерв'ю з посадовими особами та ін.

У публікації можуть міститися оціночні судження, що, відповідно до ст. 30 Закону «Про інформацію» та постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 р., не підлягають спростуванню й не є підставою для юридичної відповідальності. Висновки зроблено добросовісно, на основі даних, що були доступні на момент підготовки.

Матеріал стосується тем, що становлять суспільно значущий інтерес — зокрема, використання бюджетних коштів, прозорості публічних закупівель і доброчесності посадовців. Висвітлення таких питань є реалізацією права на свободу вираження поглядів, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеною практикою ЄСПЛ у справах щодо свободи вираження поглядів.