«Довелося пережити найгірші сценарії»: подробиці спецоперації, коли поранений боєць ТрО вижив в оточенні біля Костянтинівки й вивів у полон росіянина

На Костянтинівському напрямку ворог просто планував вбити обох — і «свого», і нашого, — щоб вони «не дістались» нікому. Побратими вже кілька діб намагалися їх вивезти, але щоразу армія рф палила чи «розбирала» роботів.

«В одній теліжці нас їхало троє: я, паралізований, Саньок — пекар з росії, який спершу мене взяв у полон, а потім здався. І ще один росіянин, з вибитим мозком, бо йому дрон зніс пів голови», — розповідає Володимир Александров на псевдо «Позитив» про виїзд з передової позиції Костянтинівки.

Журналісти «Вчасно» розповідають деталі історичної евакуації з-під Костянтинівки: підозри командирів ТрО про засідку противника, російські FPV, які обстрілювали евакуаційних роботів із пораненими, і багаторівневу операцію «Лемура», яка тривала кілька діб.

Передумова евакуації: позиції, на яких були наші, вже частково перебували в оточенні: росіяни скупчувалися позаду них

Позиція, на якій напередодні полону чергував «Позитив» із побратимом, вже тоді була розташована у «сіряку» Костянтинівського напрямку. Володимир Александров пригадує: окупанти перебігали постійно — і попереду, й позаду. Фактично позиція була в оточенні через постійну інфільтрацію окупантів, хоча зайняті суміжні ділянки зачищали — зокрема, й завдяки тому, наскільки «Позитив» запам’ятовував координати окупантів і передавав їх для чистки дронами й піхотою. За ті сім місяців, протягом яких чоловік був у війську, він пройшов шлях від піхотинця до «провідника» мінометників на позиції.

«Більше ніхто так не запам’ятовував дорогу, як я. Якщо хлопці прямим маршрутом йшли, то все було нормально. А якщо потрібно було звернути вбік через ждунів, близький бій абощо, то втрачали орієнтири, заходили не туди. А я міг знайти дорогу з будь-якого місця», — пояснює військовий.

На кінець січня «Позитив» здебільшого супроводжував НРК та побратимів на позиції. З ним був побратим на псевдо «Хміль». Обидва знали, коли треба виходити: до секунд прораховували перезмінку й «перекур» окупантів, які спостерігали за тією ділянкою, проходили шляхами, які ще не контролювали росіяни. Однак того ранку все пішло не за планом.

«Ми не очікували, що біля хати, куди нам скидали посилки, хтось буде. Тому коли по нас почали стріляти, не встигли нічого зробити. „Хмелю“ одразу прострелили грудну клітину, а мені попали в ногу. Мене на місці крутнуло, я впав, і за кілька секунд нас двох затягнули в хату четверо росіян. Напарника теж забрали з вулиці, щоб дрон не засік перестрілку й нікого з наших не прислали на поміч», — пригадує «Позитив».

Того дня та всю наступну ніч ані «Хміль», ані «Позитив» на зв’язок не виходили, хоча мали доповідати про ситуацію на позиції щодві години. Це було першими тривожними дзвіночками для «Лемура», командира мінометної батареї 5 батальйону 112-ї бригади. «Позитив» показав себе як надійний командний гравець на бойових, «Хміль» служив з перших днів створення батальйону та з часів оборони Луганщини й мав орден «За мужність» III ступеня. Тому коли зв’язку з позицією так і не було, припустив найгірше: обох уже немає в живих. Імовірно, й позиція була зайнята окупантами, які стали вбивцями наших бійців.

«Командир підрозділу завжди продумує, що станеться якась фігня і результат може бути дуже поганий. Тому коли хлопці не вийшли на зв’язок — я готувався до найгіршого», — пригадує той момент «Лемур».

На момент, коли командир думав про втрату бійців і позиції, цей «план» якраз реалізовували росіяни. Вранці, після ночі в закинутій будівлі, двоє росіян пішли на позицію «Позитива» та «Хмеля». Повернулися здивовані: у наших хлопців була їжа, вода, зв’язок і укриття. Вони були трохи обурені, але щасливі.

«Вони сказали, що будемо туди переміщуватися, бо „ці як дома живуть, а ми тут страдаєм“. Мене поклали на ноші, перенесли туди. Залишати в хаті не хотіли, спеціально відразу не застрелили. Хотіли здати мене як полоненого. Ну і щоб прикриття їм організував», — каже «Позитив».

Дрон рф, який не здетонував, став причиною, чому росіяни здалися

Перед тим, як минулої доби піти за посилкою, позицію «Хмеля» та «Позитива» накрили ворожі дрони. Завдяки диву або криворуким росіянам, він не здетонував. Цю «сигналізацію» біля позиції вони б ліквідували після повернення. Проте вони не повернулися, тож «розтяжка» лишалася на місці, коли росіяни вирішили зайняти укриття наших бійців. Тим паче за час відсутності чоловіків дрон присипало сніжком і зробило прихованим методом вбивства та самогубства. Останнє теж мало місце бути, бо «Позитив» вирішив убити ворогів ціною власного життя.

«Я подумав, що якщо в полон потрапив, то хай краще нас усіх… І про дрон їх не попередив. Думав, усі підірвемося. Але двоє росіян, які несли мене, встигли проскочить всередину бліндажа. А двоє позаду — ні. Одному пів ср*ки й половину м’яса на нозі відірвало, другому ногу побило. Мені теж перепало: вухо надірвало, перетинку пошкодило. Але усі завалилися всередину. Мені наказали доповісти командиру, що все добре», — розповідає Володимир Александров.

«Лемур» на командному пункті отримав доповідь приблизно такого змісту: «Позицію атакував дрон. „Хміль“ десь подівся і його немає кілька годин, я поранений у ногу через скид. Позиція наша, але я не можу ходити, потрібна евакуація». За розрахунком окупантів, після такого повідомлення мала прийти піша група на допомогу, яка нарвалася б на них. Наші бійці мали стати або полоненими, або розстріляними.

У ті хвилини російські дронщики продовжували розбирати позицію, думаючи, що там засідають бійці ТрО. Про те, що її захопили окупанти, вони не знали — з ними не міг зв’язатися ніхто з четвірки росіян. Тому доповідь виглядала логічно й правдиво. Але «Лемур» на той момент уже здогадувався, що щось не так.

Перестрілку та захоплення «Позитива» у полон «Лемур» відзначив: з військової точки зору росіяни відпрацювали дуже добре: був швидкий контакт з нашими бійцями, після чого росіяни відразу забрали тіла з вулиці, не лишивши жодних ознак перестрілки. Вони зайняли укриття, змусили полоненого вийти на зв’язок, дати хибну доповідь, щоб побратими не уражали укриття і продовжували скидати їжу й воду.

«Враховуючи, що потім вони мали рухатися далі, вглиб, цей порядок дій — хороше рішення», — додає військовий.

Однак ще в перші години відсутності бійців, 23 січня, інші пілоти провели розвідку ділянки, на якій перебував «Позитив» із «Хмелем». Вона була чиста: свіжих розривів не було, крові або закривавлених слідів теж. Не було гільз, покинутої зброї, тіл загиблих, теплового сліду в тепловізорі абощо. Голос «Позитива» теж звучав надто спокійно як для людини, яку ледь не вбило дроном. Висновок був один: найімовірніше, її забрали росіяни. Проте щоб пересвідчитись точно — послали кількох піхотинців на пішу розвідку наступного дня, 24 січня.

Коли ті дісталися бліндажа, всередині вже сиділи п’ятеро: четверо окупантів і «Позитив». Останній мовчав, діалог вели росіяни. Тож висновок зробили наступний: позиція захоплена, наші бійці вбиті. Тому бліндаж потрібно знищити разом з ворогами.

Через кілька годин після доповіді розвідки бліндаж почали «розбирати» наші дрони. Він ще витримував, але це була справа кількох скидів. Це розумів і «Позитив», і росіяни. Шанс останніх на виживання і похвалу за полоненого згасав на очах. Зв’язку зі своїм командуванням вони не мали, тому навряд їх чекали назад. Врешті, двоє вцілілих росіян одномоментно вискочили з позиції й втекли, покинувши на смерть і «полоненого», і двох своїх. «Позитив» розумів, що попереду — тривала смерть від дронів, які потроху пробивали бліндаж.

«Нас доб’ють або ваші, або мої. Але до моїх хоча б ближче»

Поки укриття, в якому перебували троє чоловіків, систематично «розкривали» дрони 112 бригади, «Позитив» встиг дізнатися більше про поранених росіян. Один — Саньок, раніше був пекарем. На війну потрапив з Мінеральних Вод у росії й нібито попри власне бажання. Інший був з-під москви, і понад усе хотів вижити.

«Провалялися ми день. Усі троє були в стані, що доживали й навряд вижили, тим паче під атаками дронів. Тому я сказав їм: „Хлопці, чи ваші, чи наші нас завалять. Є варіант, який вам, може, не сподобається, але треба йти до моїх. Бо ваші - за 3 кілометри звідси, а мої - за півтора. Три ви не дійдете, а півтора ще можна спробувати. Тому якщо складете зброю і здастеся в полон, то я вам допоможу. Мої хлопці й вас, і мене витягнуть“. Вони хотіли жити, погодилися», — пригадує «Позитив».

Зброю окупанти склали, правдиву доповідь «Лемуру» Володимир зробив відразу — з усіма подробицями, деталями й розмовами, які звучали останні кілька діб. Це сталося 28 січня. Позицію «крити» перестали, але над нею завис наш дрон — контролював, чи все йде за планом. Якби окупанти спробували зробити щось, що зашкодило б «Позитиву», їх би підірвали на місці.

«Ми з командиром взводу, „Фарою“, розуміли, що „чесна“ доповідь могла бути примусовою. Почали прослуховувати радєйки — прислухалися, чи не було погроз. Але ні. Вова навіть жартував, розмовляв у звичній манері. Тому вирішили витягувати усіх. Хоча у нас була підозра, що вся ця ситуація — засідка. Але не цих поранених, а двох росіян, які втекли раніше. Ми очікували, що вони замінували вихід з бліндажа або дорогу до нього, а самі чекали на нас поруч, щоб усіх „покласти“. Тому до всіх побажань щодо провізії ставилися з підозрою», — розповідає «Лемур».

Забезпечувати «Позитива» й двох окупантів гарячою їжею, ще й вдосталь, було ризиково. Тому принцип був наступний: в посилки пакували лише мінімум, який складався з кількох пляшок води, солодкого (на кшталт батончиків) і ліків. Принцип — не дати відновитися росіянам, аби вони не вирішили, що можуть дістатися до своїх.

«Бо росіяни — як щури: якщо їм поскидати купу їжі, води, щоб відновилися, це вже буде боєздатний ворог, який передумає йти в полон. Тому скидали критичний мінімум. Хоча був цікавий момент: коли „Позитив“ просив скинути їм воду, бо вони з „важким“ росіянином хотіли пити, то другий, Саньок, казав, що їм важливіше. Тому він потерпить без води. Це ми відзначили для себе», — пояснює командир Володимира.

По провізію в посилках, до речі, бігав завжди «Саньок» — він єдиний з усіх трьох міг рухатися, хоч і з палицею, на яку спирався. В іншого росіянина не було пів ноги (м'ясо та м’язи вирвало під час вибуху дрона), а прострелена нога «Позитива» трималася тільки на шкірі. Чоловік боявся, що її у нього практично немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Слов’янськ і Краматорськ може чекати блокада: росіяни готують плацдарм для наступу на останні вільні міста Донеччини

«Логістика була найбільш стрьомною з усього, що ми запланували»: розрахунок спецоперації з «сіряка»

Поки тероборонівець із двома полоненими сподівалися на евакуацію (хоча «Позитив» до останнього не вірив, що їх зможуть витягнути), за кількадесят кілометрів понад 30 людей готували все для місії. Щоб супроводити робота, який вивозитиме поранених, підготували четвірку: двох із мінометки та двох із роти вогневої підтримки. Вони мали забезпечити доїзд НРК на стартову точку й супроводжувати по маршруту, відстрілювати атакуючі російські дрони й контролювати ситуацію.

Для «Лемура» як командира підрозділу евакуація була ризикова: він відправляв чотирьох живих і здорових бійців на дуже ризикове завдання для супроводу одного пораненого свого й двох полонених. У найгіршому випадку ця евакуація могла перетворитися на історію загибелі чи поранення п’ятьох наших і двох росіян. Однак у розрахунку окупанти були «бічними» героями й акценту на їх довезенні не було.

«НРК ми збільшили, пом’якшили металеву платформу, зробили ізоляцію. Вклали жорсткі й м’які ноші, милиці, додаткові аптечки, ковдри. Все облаштували таким чином, щоб якщо вона застрягне, „Позитив“ із росіянами могли лягти на тепле дно, вкритися ковдрами й чекати, поки робота виштовхають. Позаду мала йти наша „четвірка“. Найбільший ризик, який ми допускали — це контакт з росіянами. Бо ми виходили в зону, яку слабо контролюємо. Там ми були „сліпі“ через туман. І наша четвірка туди йшла з розумінням, що це буде ризиковане й важке завдання, яке вимагає віддачі на всі 1000%», — пригадує підготовку до евакуації «Лемур».

Вранці 29 січня НРК «Рись» виїхала до середини Костянтинівки. Там «підібрав» двох супроводжуючих із чотирьох, і поїхав до виїзду. На схемі маршруту, який проклали для робота, були визначені кілька ризикових ділянок — ті, де є висока ймовірність вступити в контакт з інфільтрованими окупантами. Одна з тих точок справді стала проблемою. Але не через контакт з ворогом, а тому, що робот там загруз.

Коли НРК випхали з багнюки, льоду й снігу, він доїхав до бліндажа «Позитива». Почалося завантаження «пожитків» у робота. За оригінальним сценарієм, у перші ж секунди з укриття мали вийти росіяни й Володимир, оперативно залізти в корзину й максимально швидко покинути те місце. Однак Володимир був надто хазяйновитий, з посмішкою пригадує його командир. Тому коли в корзині вже сиділи двоє 300-х, «Саньок» за наказом «Позитива» завантажував евакуаційну «Рись» раціями, боєприпасами, автоматами, батарейками, телефонами й іншими цінними для оборони речами.

«Коли «Риська» почала рух, вона дала збій. Проблема в тому, що інженери зібрали її менше, ніж за день, хоча на це треба більше часу. Залишили «рідну» систему управління, менш стабільну та зручну. І в результаті на схилі, який веде до озера, ми втрачаємо над нею контроль і НРК практично летить у воду. Робот зупинився тому, що не міг їхати по льоду. Щоб виштовхати, довелося пережити найгірший сценарій: на видному місці, без туману, з неконтрольованим небом троє людей штовхають «Рись». Вона починає їхать, збиває з ніг ще одного бійця.

Здається, це найжахливіший розвиток подій. Але ні: в цей момент на хлопців летить оптика й ударне крило-камікадзе «Молнія». Все вдаряє чітко в «дуже погане» місце для робота. Імовірно, в якомусь будинку, повз який проїхала НРК, були росіяни. Вони передали це своїм, і коли «Рись» полетіла вниз — дрони вже були в дорозі до наших", — пригадує побачене з дрона «Лемур».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Щоб пробити Костянтинівку, росіяни заходитимуть з двох міст»: як потепління й підірвана дамба змінить оборону двох напрямків

Момент, коли віра в порятунок вибухнула

НРК за той час встигла від'їхати не більш як 700 метрів від позиції. «Позитив», який взагалі не міг рухатися, встиг побачити дрон, який летів по них. Той спершу пролетів вперед, а потім різко розвернувся й полетів на них. Йому передували кілька інших, але вони падали за 50 метрів попереду чи позаду. Ще одна розірвалася в небі, не долетівши до них 20 метрів. До останнього дрона «Позитив» сподівався, що це співпадіння і їх насправді не помітили.

«Коли останній дрон пішов на нас, Саньок першим вискочив. Я тільки ногу, наче на ганчірці, перекинув через борт, випав і закричав, щоб Саньок мене відтягнув. А „Молнія“ у той момент чітко попала в череп другому росіянину. Я на власні очі бачив, як його мозок витікав», — розповідає Володимир.

Через атаку «Молнії» НРК рознесло. «Позитив» з Саньком встигли його покинути, а група, яка супроводжувала НРК, розбіглася по укриттях. Хлопці змінили чотири хати — і усі чотири склали дрони. Коли укриттів у тому квадраті не лишилося, їм довелося бігти в ліс. Пізніше стало відомо, що кілька дронів погналися за ними в гущу, довелося розділитися. «Знайшлися» вони лише через добу й майже випадково, почувши голоси один одного.

У той самий момент, поки дрони ганялися за супроводжуючими бійцями, живий росіянин з «Позитивом» побачили поруч зруйновану хату. Даху в ній уже не було, але в підлозі була дерев’яна ляда. Виявилося, що вона закривала погріб. Туди «Саньок» заскочив, а Володимир впав. Пригадує, що і за звуком, і за відчуттями, він це зробив як мішок картоплі. За кілька секунд пролунало кілька вибухів. Один з дронів, який «добивав» стіни розбитого будинку, склав його, ніби картковий.

«Позитив пригадує»: у той момент віра, що вони виживуть, майже зникла.

«Я кричав, що краще залишусь у погребі, чим мене доб’ють кацапи»

На командному пункті «Лемур» та «Фара» знали лише частково, що відбувається: дрони накрили евакуаційну групу, хлопці розбіглися, ще живі «Позитив» із росіянином забігли в будинок, який окупанти «склали». Попри те, що ситуація здавалася безнадійною, посеред Костянтинівки уже добу стояв інший НРК — перероблений «Тарган», запасний для спецоперації.

Коли 31 січня вся група супроводу нарешті знайшлася, робот виїхав до Володимира… і не доїхав. Цього разу — бо заплутався у путанці. За деякий час його буксування почули суміжники, які допомогли виплутати робота з пастки. До «Позитива» той доїхав з пробитими колесами, але конструкція була ціла.

Минулу добу група евакуації трималася на доставках із дронів. Пощастило, що росіяни знищений будинок не відслідковували — певно, думали, що вижити там було неможливо. А коли Володимиру за три дні передали по рації, що за ним приїхав робот, той відмовився у нього сідати.

«Я на той момент думав, що не дотягну. Коли двоє наших прибігли, щоб евакуацію проводити, я злякався. Кажу: „ви бачили, що на вулиці?.. Ви сплигнете, порозбігаєтеся, а кацапи мене доб’ють. Краще в погребі залишусь“. Але мене все одно витягли. Пощастило: був густий туман на полі, яким їхали. Хоча дорогою бачили вісім ждунів. Ще пару хлопці розстріляли уже на перехрестях у Костянтинівці. Але це були ждуни не по наші душі, а ті, які чекають на кого завгодно», — розповідає військовий.

«Лемур» додає, що без пішої групи супроводу евакуація навряд вдалася б. Хлопці встигли поглянути смерті в очі, коли їх атакували десятки російських дронів, намагаючись убити всіх — і захисників, і своїх окупантів. Тому переоцінити внесок евакуаційної групи у спецоперацію неможливо.

«Це раніше мене мобілізували з вулиці, бо я не хотів служить. А зараз мене чекають побратими»

Евакуація таки вдалася. Хоч робот приїхав із пробитими колесами й намотаними на них дротами, у супроводі пішої групи їх забрали з льоху. Володимира Александрова й «Санька» у Костянтинівці забрали медики на стабпункт. Звідти тероборонівець поїхав у лікарню в іншу область, а росіянин — з контррозвідкою до «колег по армії». Хоча «Лемур» жартує, що пропонував лишити його позаштатним помічником, бо без нього евакуація навряд вдалася б. Той штовхав НРК, розгрібав завали з цегли й меблів, шукав посилки, годував «Позитива» й не давав йому замерзнути й «вимкнутись» при морозі до -15.

Де та в яких умовах перебуває «Саньок», достовірно невідомо. Імовірно, через свою участь у порятунку українського бійця росіяни не дуже очікують його на обмін. Але «Позитив» хотів би, аби умови утримання «Санька» були не найгірші. Вважає, що завдяки йому він не лише протримався до евакуації, а взагалі вижив.

«Якби не він, я б там і лишився, ще на першій позиції. Він ходив забирати посилки, готував їсти й чаї, робив мені перев’язки. Тягнув мене, коли треба було рухатись. Саньок від самого початку поводив себе нормально. Коли мене підстрелили й четверо русаків підбігли, один кричав: „давайте доб’ю, нащо з ним тягатися?“. А Саньок сказав, що краще мене забрати як полоненого». Можна сказати, він мене спас. Я за це вдячний", — пояснює Володимир Александров.

Поранення «Позитива» важке, але шанси на відновлення майже стовідсоткові. Проблем додало обмороження, отримане за ті півтора тижня до порятунку, й рани від кулі, які встигли нагноїтися.

«Не знаю, як я виживав. У мене кінцівки пальців на ногах і на стопі приморожені, пальці почорніли. Бо коли мене поранили, то роздягли. Я був лише у шкарпетках і підштаниках усі 10 днів, що там лежав. Рани довелося не просто обробить, а зрізать м’ясо, бо воно загноїлося. Такий трупний сморід з’явився… А взагалі я думав, що у мене таз роздроблений, бо був наче паралізований знизу. Нога на шкірі трималася, наче на мотузці. Але ні, куля пройшла навиліт. Подробило кістки, таз зачепило, але нічого невідворотного. Ще долоню зачепило — у ній уламок. І вухо подерте, як у кота-задираки», — каже військовий.

У відповідь на питання, чи планує повертатися до війська, він впевнено каже «так». Хоча служба восени 2025 почалася з того, що Володимира зупинили на вулиці ТЦК й він не знав, куди потрапить. Сьогодні ж не хоче нікуди, окрім як до побратимів у 112 бригаду ТрО.

«Збираюся повертатися. Якщо чесно, я до поранення і не думав про службу, і служити не хотів. А після всього, що сталося, не можу їх покинути. Мої хлопці - це вже моя друга сім'я. Як брати. Але щоб я став на ноги, треба стільки часу, що на той момент, дай Боже, і війна закінчиться», — сподівається «Позитив».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Весняно-літній наступ рф розпочався: ворог прагне прорватися до чотирьох ключових міст Донеччини