З кожним роком війни кількість евакуйованих збільшується. Відповідно більше людей нині потребують медичної допомоги, яку сьогодні зокрема надає команда «Лікарів без кордонів».
Кількість медичних консультацій для ВПО зросла більш ніж удвічі/ Фото: Юлія Кочетова
Міжнародна медична гуманітарна організація «Лікарі без кордонів» щодня евакуює людей з прифронтових зон до безпечніших територій й надає медичну допомогу.
Нині мобільні клініки фіксують значне збільшення кількості людей, які вимушені тікати зі своїх домівок, а також зростання потреб у медичній допомозі ВПО.
Кількість консультацій, наданих мобільними медичними клініками, у 2025 році зросла більш ніж удвічі порівняно з 2024 роком — з 4327 до 9500, повідомляє пресслужба «Лікарі без кордонів».
«Протягом 4 років масштаби руйнувань в Україні тільки збільшуються. Характер бойових дій на лінії фронту, що включає в себе використання артилерії, дронів та ракет, означає, що ніщо і ніхто не залишається в безпеці, коли вона наближається до певного населеного пункту. Команди „Лікарів без кордонів“ також були змушені адаптуватися — покинувши сім лікарень і понад 40 місць, де працювали мобільні клініки, — коли ситуація стала надто небезпечною», — зазначають в пресслужбі.
Одним із небезпечних міст став Лиман на Донеччині, тут «Лікарі без кордонів» працювали, приїжджаючи мобільними медичними клініками, але згодом безпекова ситуація унеможливила діяльність. У червні 2024 року команда покинула громаду. Сьогодні в прифронтовому місті, яке щодня піддається обстрілам залишається приблизно 2000 жителів.
Фото: Юлія Кочетова
Лиман був домом для 67-річної Зінаїди Бабішевої, яка зараз живе в притулку для переселенців у Дніпрі, який у 2022 році переобладнали під шелтер. Тут нині команди «Лікарів без кордонів» надають медичні консультації. Зараз там проживає близько 270 людей. Через постійні обстріли російських військ по енергетичній інфраструктурі мешканці притулку вимушені були терпіти дні без опалення, води та електрики при температурі, що опускалася взимку до мінус 20 °C.
Зінаїда Бабішева нині у притулку згадує про життя до повномасштабного вторгнення. Вона пам’ятає, як у святкові дні виносила столи на вулицю, щоб поїсти з сусідами. Вона пам’ятає свій сад.
«У нас були яблука, сливи, вишні, груші, персики. Так багато троянд і лілій, — каже вона. — Тепер моя дочка вирощує квіти, але я вже не маю бажання нічого робити».
65-річна Любов Кузьменко з Сіверськодонецька також живе в притулку разом із Зінаїдою. Вона каже, що її квартиру пограбували після того, як російські війська взяли контроль над містом. Але найбільше її тяжить розлука з родиною.
«Мої батьки залишилися під окупацією. Мій батько помер у 2024 році, і я не могла повернутися, щоб поховати його. Я надсилаю мамі відеоповідомлення — мені боляче, що я не можу бути там, разом з нею», — каже жінка.
Двохмісячний Дамір і його 17-річна мама Катерина Мурашкіна теж живуть у притулку. З моменту народження хлопчика купали двічі — один раз у лікарні, а другий раз у рідкісний день, коли на короткий час ввімкнули світло.
«Зараз ми використовуємо серветки, бо дуже холодно, — каже Катерина. — Кімната не встигає прогрітися, щоб його купати. Я боюся, що дитина застудиться».
Фото: Юлія Кочетова
Нині в таких умова виживають люди, яких росіяни позбавили мирного життя у своїх міста та селищах. Цілі громади продовжують ставати непридатними для проживання. Щодня через війну кількість переміщених осіб зростає, а гуманітарні потреби стають все більш багатошаровими та тривалими.
«Лікарі без кордонів» продовжують надавати медичну та психологічну допомогу по всій території Україні: підтримують лікарні поблизу лінії фронту, організовують роботу швидких для поранених під час війни пацієнтів, а також приїжджають мобільними клініками в притулки та громади, що приймають переміщених осіб, а також у місцях, де люди намагаються залишитися попри руйнування інфраструктури та наближення лінії фронту", — зазначили в пресслужбі «Лікарі без кордонів».
Фото: Юлія Кочетова
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!