На тлі «термінаторного» фронту Сили безпілотних систем на Донеччині впираються у мобілізаційний ресурс

Проте чи вистачає на лінії зіткнення на Донеччині дронів? Так, хоч їх ніколи не буває достатньо. Чи рятують вони ситуацію? Лише частково, бо на одну українську «пташку» в росіян кілька своїх. Старший сержант батальйону безпілотних систем «Нахтіґаль» на псевдо «Родомир» пояснює «виворіт» цифрової війни: від бюрократичної тяганини при закупівлях — до того, як це впливає на прориви лінії оборони. Відверте інтерв'ю про те, чому українське небо тримається на меншій частині від необхідної кількості людей, через що безпілотниками можна лише «закривати діри», і як конкуренція виробників НРК стає питанням виживання — в інтерв'ю «Вчасно».

— Чи вистачає тих дронів, які постачає держава?

— Дронів вистачає, просто їх багато. Через бюрократичні моменти держава не завжди може швидко надавати дрони, які потрібні на конкретному напрямку. Бо на одному напрямку дрони літають з одними налаштуваннями, на іншому — навпаки. А роздаються дрони всім однакові. Це перший момент. Тобто дрони у нас, ми їх отримуємо, але цього ніколи не буде достатньо. Їх завжди треба більше.

Частину отриманих треба переобладнувати чи змінювати «начинку». Наприклад, ми отримуємо 100 дронів, але вони не підходять до цього відрізку ЛБЗ, бо у росіян є «штора», через яку зникає відео. Тому дрони треба адаптувати. Ми під це і збираємо донати. Деякі просто треба кастомізувати.

«Торік у росіян основний акцент був на тому, щоб вирізати нашу логістику. Бо вона — основна судина для лінії оборони. Затиснеш її — і оборона захлинеться»

— Чи не виникало ситуацій, коли через брак дронів або потребу їх переобладнати був період, коли доводилось обмежувати вильоти чи взагалі не літати?

— Ні, ми завжди літаємо, бо є запаси. Але ворожа «штора» «душить» відео з дрону. Тому обираєш з тих, які в наявності, але із налаштуваннями, які ще не навчився «душити» ворог. Або можна купити дрон чи комплектуючі до нього, які тільки з’явилися на ринку. Коли це щось нове, кацапи часто не встигають придумати, як цю технологію «задушити». Відповідно, краще літатимеш.

По-друге, відіграє роль якість ретранслятора, оптоволокна тощо. Часто потрібно лише трохи перевчитися або навчитися новому, і якісь базові російські перешкоди вже не становлять проблеми. У нас, наприклад, є велика практика в польотах, тому багатьох моментів ми базово навчаємо. Крім того, з нашого боку теж є «штори». Цим займаються РЕБівці. Тому кацапські дрони так само мають складнощі на певних ділянках і частотах.

— Але росіяни тиждень тому пролетіли понад 50 кілометрів вглиб нашого тилу до логістичної артерії, й атакували машини кілька годин поспіль.

— І я б на їх місці продовжував це робити. Той прорив стався через використання терміналів «Starlink», зараз це призупинили. Але нам досі треба закривати в тилу всі логістичні артерії бодай сітками. Їх слід було прикривати й «зеніткою», але ми впираємося у наш ресурс. Його катастрофічно бракує, хоча дрони й напрацювання у нас є.

— Якщо подивитися по лінії фронту вздовж Донецької області, то гучних атак по російських штабах вкрай мало. Тож якщо проблема не у дронах, а технології дозволяють боротися з ворожими, то чому ділянки нашої оборони мають «прориви» у небі, а росіяни залітають набагато глибше нам у тил, аніж ми в їхній?

— Бувають моменти, коли Силам оборони треба, умовно, 30 екіпажів зенітних дронів, а є лише 5. І решта не гуляє або сидить без дронів, а пілотів немає. Тому дрони залітають нам у тил. Це мобілізаційне питання.

Тож чому росіяни можуть більше?.. Бо у них в десятки разів більше людей і в сотні разів більше грошей.

Ми їх стримуємо на тактичному рівні. На оперативний треба більше ресурсів. Тому поки що наш максимум — зробити так, щоб людей вистачало на передній край.

— Попередній рік якось змінив тактику польотів на фронті? Чи вона залишилася сталою?

— Єдине, що змінилося — кількість дронів. У нас їх і так було багато, а в росіян збільшилося в кілька разів. І з 2025 року як вони, так і ми полюємо не лише на техніку, а й за піхотою. Раніше в цьому аспекті витрати були економніші. Торік у росіян акцент був на тому, щоб вирізати нашу логістику. І це давало росіянам результати. Бо логістика — основна судина для всієї лінії оборони. Затиснеш її — і оборона захлинеться.

«Бувають моменти, коли нам треба 30 екіпажів зенітних дронів, щоб закрити ділянку, а в наявності лише п’ять. І решта не десь гуляють — просто пілотів немає…»

— Про це часто кажуть пресофіцери, чиї бригади перебувають на Покровському напрямку, як про серйозну проблему. Пілоти теж сидять на «нулі»?

— Пілоти на піхотних позиціях точно не сидять. Навіть якщо це найближча позиція до фронту, вона має бути убезпечена краще, ніж піхотна. Бо оператор повинен мати підвал чи великий бліндаж, щоб зберігати апаратуру, інструменти, дрони. Крім того, якщо це передова позиція, то «очі» мають бути завжди. Тобто має бути регулярний підвіз майна, яке не спалять миттєво, бо його вартість — значна. По-третє, якщо виходиш із позиції (зокрема, щоб забрати те саме обладнання), все одно «палиш» своє розташування. Щоб цього не сталося, робота пілотів має бути на відтяжці.

— Чи виправдана наша тактика ліквідації поодиноких піхотинців, які інфільтруються у наші бойові порядки? Чи не краще атакувати ворожий тил, де росіяни концентрують техніку, снаряди й провізію?

— Найкраща тактика — це комплексна робота по наволочі, як в тилу, так і безпосередньо на лінії зіткнення. Така тактика має бути підкріплена достатньою кількістю сил, засобів і особового складу в нас.

Звісно, треба бити вглиб тилу від 30 до 70 кілометрів, щоб вони не доходили до передка. Але роботу по окремих малих піхотних групах або самотніх «пінгвінах» ніхто не скасовував.

І треба вирізати росіянам логістику зі розумілих причин. Ще момент — робота з ворожими пілотами: їх треба знаходити і прибирати, бо це очі, вуха росіян.

— Чи ставиться вимога до операторів бути мультизадачними? Наприклад, літати і на великих бомберах, і на FPV?

— У 2023 році потрібно було орієнтуватися на місцевості, водночас коригувати артилерію, шукати щось і когось паралельно вчити. Зараз вимоги водночас не такі жорсткі, але з іншого боку — серйозніші, бо ти маєш бути асом, якщо вже почав літати на чомусь. Людей бракує, тому розфокус тільки ускладнить задачу. Тобто наші оператори беруть якийсь напрямок і за нього відповідають в межах можливості того дрону чи крил, на яких літають або їздять. Тим паче в FPV щось постійно змінюється: начинка, управління, додаткові «штуки» для того, щоб краще ліквідовувати росіян. Доводиться бути постійно в «темі».

Крім того, що маєш літати, повинен бути й інженером. А ще треба звикнути до тунельного бачення, щоб не нудило щоразу, коли вилітаєш. Якщо це розвідка, то маєш орієнтуватися на місцевості, попри висоту. Змінюються наземні роботи, керування ними. Це взагалі серйозна «інженерка», в якій треба розбиратись. До того ж пілот має шарити, як працює машинка, щоб з болота чи снігу виїхати.

— На Донеччині керування НРК часто ускладнене ґрунтом, який «грузить» роботів ще на перших кількасот метрах від точки виїзду. Деякі бригади змушені повністю переобладнувати ходову систему, інакше робота можна просто ставити на полицю. Який у «Нахтіґаля» досвід із НРК?

— Є дрони, якими задоволені більш на 100%. Це «Тарган» і «Ардал», які можуть виконати місію навіть із технічними неполадками, які зупинили б всі інші НРК. Але є «Терміти», дорогі й розпіарені, які часто проблемні. Виробники орієнтовані зробити щось для перемоги, але вони живуть у своїх тепличних умовах. Хтось дослуховується, але більшість не враховує бойові умови.

Крім того, є проблема, яку треба було виправляти ще на етапі продумування місій, які НРК виконуватимуть: їх захист. Бо вони помітні, незграбні й повільні. Їздять одним і тим маршрутом. Очевидно, що їх атакуватимуть FPV. У нас є ідея, яку ми пропонуємо виробникам, якщо нас не почують — самі будемо долучатися.

«Скоро ми побачимо, як наземний робот воюватиме з ворожим FPV, стріляючи у нього з сіткомета. Або „двійки“ дронів, де один виконує місію, а інший прикриває його кулеметною чергою на базі нейромережі»

— Якщо є дрони, які не виконують жодної корисної функції на лінії зіткнення, то чи є потреба в такій кількості асортименту у виробників? Чи не слід скоротити виготовлення НРК до 3−5 відносно універсальних моделей, які гарантовано виконуватимуть завдання?

— Якщо мова про їх «їздучість», то навіть на Донеччині на різних напрямках ґрунти відрізняються. Щонайменше потрібні роботи з різними базами: гусеничною і колісною. Наприклад, гусянка по болоту взагалі нікуди не їде. Зате по мерзлому ґрунту виїде куди завгодно, бо буде вгризатися у нього. Колісна база проїде по болоту. Тобто використання НРК залежить від сезону. Але наявність поганих роботів — це не погано, бо є вибір.

Чи треба більше виробників? Так, оскільки монополія — це завжди погано. Прогрес рухає конкуренція. До того ж чим більше «розкидання» складів і комплектуючих, тим більш убезпечена наша робота. Щось станеться з одним складом — у нас буде інший, де замовимо необхідне. Тобто нам потрібний вибір і конкуренція: сьогодні виробник щось погане зробив — завтра його не взяли на тендер, а схожу позицію краще придбають в іншого виробника. І в нього буде більша мотивація серйозніше ставитися до того, що отримують бригади, аби робити росіян хорошими.

— Російські дрони, які вдається «покласти» неушкодженими на Донеччині, використовуєте? Потенційно вони можуть мати необхідні налаштування або «ключі», які допоможуть українським виробникам створити щось нове і дієве?

— У росіян немає нічого такого, що є в нас. Ворожі дрони зараз радше сувеніри. Або їх можна дослідити й потім подарувати волонтерам. Інколи можуть траплятися цікаві нюанси на кшталт нового акумулятора, способу керування, нової антени. Але окрім цієї причини не знаю жодної іншої, нащо до нього лізти. Бо ми й свої мінуємо так, щоб після контакту з ними ворог не вижив. Ще у 2023 році наші колеги-прикордонники посадили дрон на дах п’ятиповерхівки, але його вкрав кацап. Просто підійшов, покрутив щось і забрав. Наступного дня вони інший дрон туди приземлили. Він знову хотів його забрати, але цього разу в ньому стояв механізм підриву. Руського розірвало на місці.

— Якщо оцінити, наскільки упродовж минулого року фронт «задронився» з обох боків, який матиме вигляд лінія зіткнення на Донбасі?

— Вона вже такою є, просто розширюватиметься: апокаліптичний пейзаж вглиб 30−40 кілометрів від ЛБЗ по обидва боки — і з нашого, і з окупованого. Якщо війна продовжуватиметься, то люди в тих населених пунктах обслуговуватимуть здебільшого БпЛА, НРК й подекуди корчі. Людський фактор лишатиметься, коли потрібно буде заскочити на близький край і витягнути звідти якийсь бомбер. З усіма іншими традиційними місіями — мінуванням, кулеметним відпрацюванням, евакуацією «легкопораненого» робота іншим НРК дрони уже справляються. Думаю, скоро ми побачимо, як НРК воюватиме з ворожим FPV, стріляючи у нього з сіткомета. Або будуть «двійки» дронів: один виконуватиме місію, а інший крутитиметься поруч на 180° або 360° і прикриватиме його кулеметною чергою. Вони можуть самостійно існувати й захищати себе вже зараз, працюючи на базі нейромережі: помічати ворожі безпілотники, фіксувати їх, відстрілюватися.

Це будуть свого роду «Термінатори», як в однойменному фільмі. Вони вже такими є, просто значно зменшені й не автоматизовані. Питання лише в тому, хто перший масштабує використання дронів до такого рівня — чи ми, чи окупанти.