«У машині тиждень лежали тіла, дрон догнав під час евакуації»: як виглядає Дружківка, по якій їздять понад 100 км/годину заради виживання

Військовий з позивним «Механік» каже, у нас на виживання шансів майже немає: по-перше, через швидкість, за яку в мирних містах мають забирати водійські права. По-друге, через ждунів на трасі. Подекуди вони перекривають дорогу: сідають поміж двома спаленими машинами так, що водію доводиться самому обрати, через що гинути: або через БпЛА, який його підірве, або в ДТП на прострілюваній дорозі.

Дуло автомата напарника «Механіка», розташоване за кілька сантиметрів від іконки, виглядає у машині досить мальовничо: якщо молитва не допоможе — зброя заряджена й готова збивати дрон. Військові з посмішкою кажуть, що водять добре, але триматися треба міцно. Чому — стає зрозуміло за пів хвилини: коли машина виїжджає на трасу, швидкість не падає нижче 130 км/год. Повороти супроводжуються свистом шин і запахом горілого: гума явно не підготовлена до такої їзди, але витримує. На деяких поворотах голову рятує каска: якби не вона, до кінця дороги було б щонайменше три ґулі. Так цього разу ми їдемо у Дружківку.

Богомол на плечі «Механіка» на поворотах, здається, не нервує - єдиний з усіх пасажирів та водія. Час від часу потирає лапки, і на тлі траси з обірваною сіткою це виглядає зловісно, хоча водночас і обнадійливо — особливо у поєднанні з іконками в авто.

Звивистий маршрут прямою трасою виглядає моторошно: десятки машин «розібрані» настільки, що посеред дороги лежить половина авто, інша відлетіла за кілька метрів. Виск шин супроводжується об'їздом роботів, які їдуть із посилками по трасі. Детектори вловлюють дрони, тож імовірність, що НРК доїде, зовсім мала. На підтвердження цього — за кілька метрів, під обірваною сіткою, вже догорає платформа.

Через півхвилини руль доводиться викручувати різко вліво та вправо, ледь вписуючись у повороти: життєво необхідно петляти між спаленою вантажівкою, з десятком НРК, двома намангаленими бусами. А останні кілька метрів перед блокпостом — між п’ятьма горілими пікапами, один з яких досі парує. Усі вони програли в перегонах із російським дроном чи ждунами.

На поворотах за кузов треба триматися всіма кінцівками

На під'їзді до колишнього блокпоста будь-який безпечний водій загальмував би: залізно-бетонна перепона на дорозі виглядає зловіще, особливо коли наближаємось на швидкості 140 кілометрів. «Механік» попереджає: гальмувати не буде, бо це ідеальна засідка для дрона. Тому здається, що між постом і згорілою машиною наше авто підлітає. Ми дружно б'ємося касками об дах. За кілька секунд — вдруге й третє: через спалені машини та ями від скидів доводиться петляти дуже різко.

Однак значно гірше — пресофіцеру 24 ОМБр Костянтину Мельникову, який їде у відкритому кузові. Над його головою металева сітка, але за потреби йому першому доведеться відстрілювати дрон, якщо той поженеться за машиною. При цьому треба триматися за будь-що, бо ризик вилетіти з машини більш ніж реалістичний.

«Цікаво, за що і чим тримається Костя», — кажу військовим.

Вони розуміюче хитають головою і злегка посміхаються: ймовірні варіанти смішні, але потенційні наслідки — трагічні. Тому вже без жартів поглядають у дзеркало заднього виду, щоб переконатися, що «позаштатний» пасажир не випав на останніх кілометрах.

«Задня частина Кості точно буде синя», — з нервовим смішком каже «Механік».

Коли машина доїжджає до точки нашої висадки, «Механік» попереджає: вибігати з машини треба чітко за його командою, бігти відразу у найближчий підвал чи відкрите приміщення з дахом над головою. Якщо він не дозволить відкривати двері - можливо, посадка не відбудеться, бо доведеться тікати від дрона на машині. В усякім разі має бути готовність за секунду вискочити з авто. За кілька секунд машина повертає у вуличку з виском гуми. Швидкість зі 100 кілометрів до повного гальмування падає за 4−5 секунд. Ще дві - і військовий каже бігти з авто.

Ми за кілька вулиць від виїзду з Дружківки в бік Костянтинівки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дружківка стає новим полем битви за «фортецю Донбасу»: росіяни перетворюють місто на зону смерті

Дружківка димить і вибухає щохвилини

З першими кроками по місту Дружківка дуже голосна: над головою дзижчить дрон, і оскільки за кілька секунд чутно, як він йде на атаку, а потім щось вибухає - стає зрозуміло, що той був не нашим. Дорогу між будинками доводиться перебігати: дерева не закривають нашу групу від російських БпЛА, а з кожною хвилиною їх стає більше. Переважна більшість перелітає, однак деякі завмирають десь над головою.

Складається враження, ніби вони шукають нас, тому в ці моменти усі замовкаємо і піднімаємо очі вгору — і журналісти, й Костянтин Мельников. Ця дія створює хибне відчуття контролю ситуації, зважаючи, що стоїмо під кроною дерева, а навколо жодних укриттів. Найближче — це під'їзд будинку, вже покоцаного прильотом. І якщо бігти до нього, то ризик бути поміченим збільшується до гарантованого і небажаного.

Коли дзижчання віддаляється, йдемо далі біля будинків без скла у вікнах. Усі багатоповерхівки та багатоквартирні будинки в Дружківці позбулися їх ще кілька місяців тому: спершу — через прильоти дронів, згодом результат «добили» КАБи. Частина вікон забита ОСБ плитами, але й вони не довговічні: потужні прильоти в радіусі 50 метрів збивають навіть їх. Хоча деякі квартири ще донедавна тут здавали в оренду за шалені гроші: люди намагалися «витягнути» максимум із нерухомості, яка сьогодні стоїть понівечена чи взагалі знищена.

Доходимо до однієї з крайніх вулиць, звучить серія вибухів. Росіяни на наших очах вчергове обстріляли житлово-руїнний мікрорайон. Костянтин Мельников коротко резюмує: «Касетки».

З боку, звідки лунав звук, здіймається дим. За кілька хвилин одна з будівель загориться. Лишається тільки сподіватися, що людей у тому приватному секторі не було. Бо ані медики, ані пожежники у Дружківку не заїжджали вже кілька місяців.

На дорозі вже звично для міста стоять спалені машини: бронетранспортер, який вигорів разом із «мангалом», пікап, чотири НРК та дві машини. Ще кілька автівок розкидані по дорозі: імовірно, розлетілися в той момент, коли дрон їх «розбирав».

«Ще того тижня в ній лежали трупи цивільних. Вони їхали на евакуацію, коли їх росіяни вирішили вбити. Забрати тіла відразу не могли, бо на цьому місці постійно або „ждуни“ сидять, або висять дрони. Поворот, перешкоди на дорозі - їм зручно бити по цілі, бо швидкість треба скидати, щоб вписатися. Там було тіло», — каже речник 24 ОМБр і показує на гору згорілого металу, яка стоїть просто неба.

Щоб перевірити, чи лишилися тіла в машині, доводиться перебігати дорогу, яка нічим не прикрита. Сітки тут не встигли поставити, та й від російських дронів вони вже не змогли захистити. Але відчуття незахищеності все одно сильне.

Тіл у машині вже немає. Імовірно, їх поховали або місцеві, або наші військові в якомусь із дворів неподалік. Такий посмертний сценарій об'єднав багатьох мешканців Дружківки й Костянтинівки останніми місяцями. Евакуюватися їм не дають росіяни, а поховати людину в таких умовах неможливо.

«Росіяни не соромляться вбивати цивільних. Люди просто їхали у звичайній цивільній машині, але дрон не дав шансу. Тіла лежали кілька днів, але, скоріш за все, люди їх витягнули й десь поховали. Бо це не по-людськи, щоб тіла лежали посеред дороги. Тут машини на такій швидкості їдуть, що є велика імовірність зачепити спалені автомобілі. Відповідно, загиблих теж „розмотає“. Так не має бути, це неправильно», — каже військовий.

Навпроти спалених машин — така ж трагічна багатоповерхівка. У будинку через приліт авіабомби обвалилися кілька під'їздів з 1 по 8 поверхи. Замість поверхів — пустка, засипана будівельним і побутовим сміттям, яке колись було чиєюсь ванною, кухнею, спальнею або дитячою кімнатою. Дерев’яні друзки, які нагадують рештки ліжка, свідчать доказом, наскільки крихке життя біля фронту.

Зі стіни на восьмому поверсі звисає килим, який дивом вцілів під час обвалу. Особливо моторошно дивитися на нього, стоячи на дев’ятому поверсі: під ногами — прірва, яких по Дружківці десятки. І майже в кожній обірвалося людське життя — тих, хто сподівався пережити російську навалу в рідних стінах.

В цей момент під вікнами багатоповерхівки пролітає дрон. Судячи зі звуку, летить він нижче, аніж стоїмо ми. Чутно постріли, Костянтин Мельников про всяк випадок заряджає рушницю, якщо доведеться збивати БпЛА. За кілька секунд той так само низько пролітає далі, до сусіднього будинку. Ми ж, щоб не ризикувати вільним падінням з висоти дев’ятого поверху, спускаємося на перші поверхи — на рівень будівельного сміття, яке колись було квартирами.

«Закоханій» у центрі Дружківки окупанти вже прострелили хребет

Перебіжки між будинками до центру міста сповнені адреналіном і дронами. Авіаобстріли 24 серпня були не такими масовими, як у переддень чи вже 25−26 серпня, проте російські БпЛА не давали відносно безпечно перейти до наступної будівлі. Доводиться ховатися під під'їздами, біля підвалів (раптом доведеться в них тікати) або під кронами дерев. У спеку понад 33 °C тільки вони й рятують.

Як і фрукти, які ростуть обабіч дороги. Наш обід у прифронтовому місті складається з того, що ще у довоєнний період посадили мешканці міста: виноград, яблука та груші. Перекушуємо, поки перебігаємо між будинками до центру міста.

«Дуже смачно. Яблучка без ГМО, хімії, тільки з порохом і пилом», — посміхається журналіст Олег Корнієнко, який теж приїхав на «прогулянку» Дружківкою.

Дрони продовжують гудіти над головою. У місті стає заголосно: чим ближче до центру Дружківки, тим більше БпЛА полює на людей та машини.

Скульптура закоханих посеред Дружківки за таких умов викликає більше печаль, аніж віру та надію, як рік тому. Особливо журно, коли підходимо близько до дівочої фігури: у її хребті - дірка від уламка. Війна безжальна навіть до кованого металу, якому немає й десяти років.

Європейські віруси страшніші, ніж «руська рулетка»

Ніби насмішка над цивільними, в поле зору постійно потрапляють сині вивіски на будинках з написом «Безпечний будинок». Повз них довозиться бігти, тікаючи від дронів, які пролітають або зависають над головою. Неподалік такої багатоповерхівки — свіжа могила. Хто тут похований — невідомо, і таких безіменних гробків по Дружківці - сотні. Деякі стали «братськими», оскільки копати окремі ями немає ані часу, ані можливості, ані сил. Крім того, дрони полювали на цивільних, коли ті рили ями для загиблих сусідів. Тож тепер цвинтарями стали квітники під вікнами квартир.

Коли ми виїжджаємо з Дружківки, вона проводжає нас новою серією вибухів. Окупанти міцно взялися за місто: воно відкриває їм «ворота» до Краматорська, який захопити не вдасться. Однак росіяни гарантовано знищать його артилерією та ще сильнішим засиллям дронів, якщо посунуть нашу лінію оборони в місті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Евакуація з Дружківки стає дедалі небезпечнішою: як під загрозою ворожих атак сьогодні рятують цивільних