«З українського смітника — на німецький диван»: як зооволонтерка з Покровська знаходить покинутим тваринам родини в Європі

«Витягнути» вуличних собак і котів після важких хвороб або поранень — дорогий початок, а інколи й найлегша частина порятунку. Коли тварини здорові, для волонтерів починаються кола пекла та нервів — знайти дім і людей, які більше не зрадять. Цей етап виснажує волонтерів найбільше, бо часто доводиться бігати з бубном, щоб на врятованого хвостика звернули увагу. Але зоозахисниці з Покровська Дар'ї Корх, яка рятує чотирилапих понад 10 років, це вдається. Щобільше — протягом останнього року вона знайшла домівку врятованим собакам за кордоном, що вважається чи не найелітнішим варіантом прилаштування. Це дорого, але якісно. І коли собака чи кішка їде за кордон — вона гарантовано не стане безхатьком повторно.

«У когось померла тварина, хтось хоче піклуватися про тварину з України, так звану ВПО. Часто німці, до речі, беруть мою собаку другою чи третьою в сім'ю. Бо в Україні війна, тварини страждають. Вони розуміють», — розповідає Дар’я.

Скільки доводиться витрачати на прилаштування тварини за кордоном, чи різняться вимоги до українців та німців, і як живуть прилаштовані собаки — дізналися журналісти «Вчасно».

«Кажуть, що волонтери зажралися»: чому покинутих тварин зооволонтерка відправляє жити не в українські будки, а на німецькі дивани

Упродовж минулого року зооволонтерка прилаштувала 12 собак за кордон: 9 — у Німеччину, трьох — в Англію. Ще десятьом хвостикам знайшла дім в Україні. Передували цьому місяці лікування (нерідко вартість «поставити на лапи» — понад 10 тисяч гривень за одного хвостика) і пошук нових сімей. Об'єми не гігантські, але для «притулку сімейного типу», яким Дар’я називає свій будинок, це вагомі суми. Складнощів додають критерії, які вона виставляє майбутнім власникам. Для багатьох питання про їхній заробіток неприйнятний, а Дар’я має ряд «незручних» питань і прохань.

«Мені потрібно розуміти, чи може людина фінансово піклуватися та лікувати собаку або кота, якщо вони захворіють. Якщо потрібно — можу навіть навідатися до них, прошу надіслати мені фото та відео моїх дітей. Бо для мене це діти, а не просто тварини. Уже з реакції на мої критерії розумію, варто віддавати їм дитину, чи ні. Просто відчуваєш, як людина реагує на питання, вимоги», — пояснює Корх.

Критерії до родин — універсальні й для європейців, і для українців. Однак останні значно рідше з ними погоджуються, а часто стверджують, що зооволонтери «зажралися шукати для собак кращі умови, ніж живуть люди». Зокрема, серед вимог — наявність сітки «антикішка» на вікнах, проживання собак у теплому будинку чи спеціально облаштованому вольєрі з підігрівом і загородженням. Це не може бути традиційна «будка» на вулиці, поруч із якою на ціпку цілодобового сидітиме пес. Аналогічно неприйнятна умова прилаштування, що «кіт може ховатися від холоду в гаражі». Врятовані Дар'єю тварини повинні спати в теплі - це вимога до всіх дбайливців.

«Українцям важко усвідомити, що навіть безпородну собаку я не віддам „охороняти двір“ на ціпок. А за кордоном це норма: тварини живуть або в теплому вольєрі, або в будинку чи квартирі. Усі мої собаки, прилаштовані в Європі, сплять у будинках на ліжку. Неважливо, чи це породна тварина, чи яка історія тієї собаки до того, як вона потрапила на диван. Чи жила на смітнику, чи ні. Там тварини — члени родини», — каже зоозахисниця.

Коли мова про прилаштування собак, грає роль і територія, на якій він або вона житиме. Важливо, щоб пес мав змогу багато гуляти. Вік майбутніх власників теж визначний: цуценя ніколи не поїде до чоловіка чи жінки пенсійного віку, бо ті не зможуть забезпечити їм необхідну активність і якісний вигул. Але за кордоном з цими вимогами рахуються й нормально реагують на відмови. У цьому — чи не найбільша відмінність «усиновлювачів» тварин в Європі та Україні. Наприклад, цього місяця 68-річна жінка забирає у Дар'ї восьмирічну кішку. Українці від неї відмовлялися ще в молодості, коли кішці було 3−4 роки. Зараз же вона, «пенсіонерка-ВПО», їхатиме в родину.

«За кордоном люди адекватно розцінюють свої можливості. Наприклад, жіночка захотіла взяти кицю, але усвідомлює свій рік. Тому забирає немолоду кішку. Це різниця між Україною і Європою: там хочуть рятувати „вікових“. В Україні ж майже ніхто не бере старих тварин. Крім того, у нас обмаль людей готові взяти безпородних. А за кордоном їх активно всиновлюють. Тобто Європі ми підбираємо тварин за характером, віком і активністю, а не за красою і породою», — ділиться спостереженнями жінка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Регіон йде під воду, ковчег — вся Україна, а Ноя немає»: зооволонтерам з Донеччини нікуди евакуюватися з тваринами

Прилаштування, які пішли «не за планом»: що стається з тваринами, від яких відмовляються закордонні родини?

Дар’я Корх каже, що перед тим, як прилаштувати кота або собаку в родину, вона нерідко кількаразово відмовляє охочим. Відбір дуже серйозний. Наприклад, коли шукала сім'ї двом цуценятам, їй написали шість родин. Вона відмовила усім, бо розуміла, що є ризики. Однак зараз обидвоє цуциків живуть у Німеччині, в родинах, тому про свій вибір не шкодує.

Проте бувають випадки, коли й «безпечні» закордонні родини відмовляються від тварин. Перевага того, що це відбувається в іншій країні - що тварини захищені законом і менталітетом тих людей.

У Німеччині законодавство щодо захисту тварин є одним із найсуворіших у світі. Тварини мають конституційний захист, а їх неякісне утримання розцінюється як серйозне правопорушення. Наприклад, якщо німці «викинуть» тварину на узбіччі, біля автобану чи в лісі, то будуть змушені платити штраф розміром до 25 тисяч євро. Навіть якщо собаку або кота принесли до дверей притулку, але не віддали в руки волонтерам — горе-власникам це обійдеться вкрай дорого. Коли тварину передають у притулок, то власники зобов’язані відшкодувати всі витрати на вилов, транспортування, ветеринарний огляд та перебування тварини в притулку. Ці рахунки можуть складати тисячі євро.

Якщо ж покинута тварина постраждала, відчувала тривалий біль, страждання або загинула через те, що її залишили без нагляду, то справу перекваліфіковують у кримінальний злочин. Як наслідок — великий штраф (вираховується залежно від прибутку горе-власників) або позбавлення волі строком до 3 років.

Якщо власники тварини неналежно її утримують (наприклад, погано годують, кривдять абощо), то чотирилапого можуть забрати у родини. Якщо кіт або собака лишилися без води та їжі на тривалий час, зачинені вдома — це кваліфікуватиметься як жорстоке поводження. Після цього на рівні держави цій родині можуть видати заборону на утримання будь-яких тварин у майбутньому.

«Німці 300 разів подумають, чи можуть потягнути тварину фінансово та морально. Якщо не зможуть, то не беруть. Тобто люди за кордоном дуже відповідальні, а закон це підсилює. Інколи бувають труднощі, навіть відмови. Таких випадків було лише два, в Німеччині. Родина написала, що не може піклуватися більше про собаку. Але його не випустять на вулицю, не проженуть, не вивезуть невідомо куди. Часто ті люди самі знаходять нову родину. Звісно, узгоджуючи все зі мною. Зараз ті собаки-відмовники щасливі, в нових сім'ях», — розповідає Дар’я.

Крім того, шукати родини допомагають друзі через своїх друзів. Так зване «сарафанне радіо» у випадку надзвичайної ситуації (на кшталт відмови від тварини) допомагає підстрахувати чотирилапих, якщо це знадобиться.

Прилаштування в доларах: скільки потрібно витратити, щоб доставити собаку в європейську сім'ю?

Попри те, що закордонні прилаштування тварин — чи не найнадійніші з-поміж усіх варіантів, вони також і найдорожчі. Офіційні документи, необхідні для здоров’я щеплення, логістика — це все вимагає вкласти немалу суму, щоб собаки чи коти відчули те саме «європейське життя».

Дар’я Корх витрачає близько 6 тисяч гривень на обстеження, щеплення, офіційні документи та чіпування собак і котів. Якщо «хвостик» потрапляє в її притулок хворим, то сума часто збільшується у 2−3 рази, бо лікування дороге й тривале.

Вартість міжнародної логістики покладається на плечі усиновлювачів. Фактично це є додатковим підтвердженням того, що вони зважено все вирішили й готові вже вкластися у те, щоб «хвостика» їм привезли. Собаки й коти завжди їдуть в іншу країну наземним транспортом — трансфером чи поїздом. Авіаперельоти небезпечні для них. Відомі випадки, коли через недбале ставлення, холод та інші чинники тварини помирали на бортах літаків. Тому їх безпека в дорозі - пріоритет.

«Я витрачаю кошти лише на те, щоб довезти підопічних до перевізника. Найчастіше до Києва чи Київської області, це обходиться в 1,5 тисячі гривень на паливо. А дорогу від Києва до Німеччини сплачують самі майбутні власники. В середньому це коштує 200−300 євро», — пояснює зооволонтерка.

Витрачати кошти на всі ці процедури тяжко, особливо за умов, коли вона залежить від донатів небайдужих. Але її притулок невеликий, тому тварини здебільшого не затримуються на пожиттєво (що теж дуже дорого коштує). А умови, які вона створює для чотирилапих у себе вдома, гарантують гідне прилаштування. Оскільки вона має час і можливість зважити «за» та «проти» заявників, готових стати усиновлювачами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зворотній бік евакуації на Донеччині: ігри в «таксистів», покинуті тварини і «мисливці» за гуманітаркою

«Я підбиратиму старих, глухуватих і нещасних, бо вони люблять як ніхто інший»

Сама Дар’я майже рік тому забрала з села на Черкащині собаку, якого покинули власники. Вони розпочали нове життя, в якому не було місця для такси, який усе життя провів на ціпку, «охороняючи» будинок. Коли зооволонтерка дізналася про собаку, тому було 14 років. З перших хвилин, каже жінка, стало зрозуміло, що від життя він нічого не очікував і готувався вмирати. Вона ж йому запропонувала альтернативу: теплий будинок, лежак і обійми. Сьогодні, через вісім місяців, це чи не найчемніший, найбільш лагідний і вдячний собака з усіх, кого вона рятувала.

«Він ніколи до цього не жив у будинку, не спав на лежаку. Його не цілували й не казали, який він важливий, як його люблять. Ніколи не обіймали, а ми почали. І зараз я дякую Богу за цю собаку. Він, коли я прокидаюся, дивиться на мене, як на святу. Ніби питає, чи я й сьогодні його мама. А коли після прогулянки повертаємося додому, очима ніби перепитує, невже йому й сьогодні можна поспати в домі. Я щоразу йому кажу: «Я твоя мама і сьогодні, і назавжди, поки ти живеш», — розповідає Корх.

Для волонтерки «дідусь-такса» став тим собакою, який остаточно змінив її думку про тварин, яких рятує: «Я знаю, що тепер забиратиму їх. Однозначно. Таких сліпуватих, глухуватих, які щиро люблять просто за те, що ти їх вважаєш членом родини й не зраджуєш».

Журналістам Дар’я зізнається, що мріє зрештою закрити притулок. Проте станеться це лише за кілька років — поки у засвіти відійдуть її старенькі та вікові підопічні, яким вона дарує найкращі умови життя.

«У мене є старенькі тварини, які до смерті будуть зі мною. Я розумію, що уже нікуди їх не прилаштую. Але через років 10, сподіваюся, мій притулок домашнього типу буде закритий. Бо бачити, що відбувається з цими дітьми, як їх зраджують, і як вони щиро вдячні й люблять тебе за порятунок — це важко. Кожен з цих собак і кішок — це не тварини для мене, а діти. Я їх щиро люблю, кожного. І хочу, щоб вони жили, як вдома», — пояснює зооволонтерка з Покровська.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Несла паралізовану собаку на плечах кілька кілометрів: зооволонтерка з Покровська «евакуювала» підопічного з поля