Сьогодні серед звільнених є сини, чоловіки, брати, батьки своїх рідних, які вперше за роки чують голоси близьких й не стримують сліз від щастя бути вдома.
Щемкі кадри повернення захисників із російського полону/ Фото: Омбудсман України
77-й обмін полонених — і нові щемкі відео та фото, від яких стискається серце. Перші обійми, сльози та слова, на які так довго чекали. На рідній землі зустрілися ті, хто всі ці місяці чекав, і ті, хто нарешті повернувся додому.
— Як сон. Навіть не віриться, що я вдома, — каже звільнений із російського полону захисник.
Інший військовий одразу телефонує рідним:
— Привіт, ба. Як ти там? Все добре, я вже в Україні, — каже він, тримаючи телефон і не стримуючи сліз.
Звільнені захисники зізнаються, що в полоні дуже мріяли побачити свої рідних — батьків, дружин, дітей — тих, заради кого трималися всі ці довгі місяці неволі.
«Мріяв побачити близьких, щоб всі були живі та здорові. Щоб дочекалися мене», — каже військовий.
Українських захисників уже традиційно зустрічають українськими прапорами та яблуками. Ці плоди стали одним із символів повернення з російського полону — простим, але таким рідним смаком дому після довгих місяців неволі.
— Це особливе яблуко, бо воно українське, — каже військовий, тримаючи плід у руках.
Одного зі звільнених захисників зустріла журналістка ТСН Наталія Нагорна. Чоловік усміхається та згадує, що вони колись працювали разом на одному з телеканалів. З посмішкою пригадує, як Наталія навіть випадково закрила його в монтажній.
Він розповів, що два роки провів у російському полоні.
— Я вже встиг зателефонувати додому, вже чекають, — каже він.
Один із військових розповідає, як 10 місяців не бачив неба й підіймає голову до верху.
«Нас тримали у камерних приміщеннях. Умови — особливий режим. Жорсткувато було. Залишилися хлопці, які ще з 2022-го сидять. Але тримаються, бо розуміють, що вдома рідні чекають. На мене вже чекає мама, сестра, брат», — розповідає військовий Олександр.
У полон він потрапив на Покровському напрямку в серпні 2024 року. Майже два роки провів у неволі.
«Коли був у Луганську, до нас ще нормально ставилися, а в росії — вони просто нас ненавидять», — згадує Олександр.
Понад рік не був удома й інший військовий Олександр. Про майбутній обмін він не знав до останнього. Не знав навіть, котра година і який сьогодні день. Лише в дорозі почув, що, можливо, його везуть на обмін.
«Коли у швидкій допомозі сюди їхали, нам сказали, що буде обмін. Я не знав до останньої миті. Дякую всім, хто шукав мене», — каже військовий.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!