Після виснажливої евакуації під обстрілами та 13 кілометрів дороги з пораненим чоловіком у колісному кріслі подружжя з Донеччини змогло врятуватися й почати нове життя — нині вони оговтуються від пережитого і звикають до тиші.
Наталія вивезла чоловіка із зони бойових дій на колісному кріслі/ Фото: hromadske
Історія подружжя з Донеччини, яка не залишила нікого байдужим, отримала продовження: після евакуації під обстрілами та виснажливої дороги з пораненим чоловіком вони змогли врятуватися й почати нове життя. В березні ми розповідали про Наталію Мартиненко, яка евакуювала свого чоловіка Федора на колісному кріслі з селища Новоселівка. Жінка везла його 13 кілометрів, аж поки не зустріла волонтера Вадима Гейка. Федір був поранений і не міг ходити. Їх забрали вже на околицях Костянтинівки й доставили лікарню Краматорська, де йому ампутували ногу.
Як склалася доля подружжя після евакуації й пережитого під обстрілами, розповіли журналісти hromadske, які з ними поспілкувалися.
Наталія та Федір розповіли, що з 2022-го року міста й села довкола посипалися бомбами, ракетами та мінами. Будинки руйнували десятками за раз, росіяни трощили школи, ліцеї, котельні, «Пункти незламності». Гинули люди. Коли кладовище закрили, їх ховали у дворах.
У куточок села, де жили Мартиненки, не прилітало довго. Вони сподівалися, що ось війна припиниться, чи росіяни не дійдуть. Навіть планів не будували на випадок «а раптом що».
Торік у серпні в Костянтинівці зникли вода, світло, газ, а з наближенням зими стало ясно, що опалення не чекати. Зачинилися магазини й базари, банки й лікарні. Люди масово тікали. На вулиці Мартиненків із понад сотні жителів лишилося десяток.
Наталя і Федір зосталися. Він без ноги: ампутували вісім років тому через діабет. Ходив на протезі та з паличкою. Пенсії — менш як 10 тисяч гривень на двох.
Далі насунулася зима, й Федір розібрав автоматичний котел — подружжя топило вугіллям і дровами, які завчасно заготовили. Світили свічками, каганцями, ліхтариками. Телефон і павербанк заряджали в сусідів через генератор. За його допомогою й воду качали.
З їжі лише консервація, картопля, яку заготовили на зиму, крупи і консерви. Згодилося все, що роками роздавали волонтери.
«Спершу й коти не хотіли такого бачити, а ми мріяли про молочку, сальце, м’ясце, але пізніше і вони, і ми кинули ці барські замашки», — каже Федір.
За його словами, люди, які виїжджали залишали їм газовий балон, хтось — крихітну пічку й маленькі туристичні балони. Коли дозволяла погода — готували на вогнищі у дворі. Хоча військові попереджали: не варто, дим видно. А від дронів у небі аж кишіло.
«Але ми топили й готували. Бог милував», — згадує Наталія.
У погріб чоловік не хотів спускатися: без ноги, на протезі, незручно. А їй самій страшно за нього.
«Як це — він у хаті сам сидітиме, а я в безпеці. Не кидала його. І спали в одному ліжку, і коти з нами: Васька й Рижик».
Вже у січні 2026 року Федора поранило. Він вийшов подзвонити до сусіда, і за метрів вісім від нього упав дрон. У здоровій нозі у трьох місцях «закипіло».
Дружина лікувала поранення, але десь всередині залишився уламок. Через місяць на нозі стали чорніти пальці. Федір зрозумів, що почався процес, як і з попередньою ногою. Її треба ампутувати, інакше гангрена. Уже піднялася температура, чоловіка лихоманило. Наталя топила що дві години хату, щоб його зігріти.
«Саме через ногу ми вирішили виїжджати», — коментує рішення Наталія. Писала свасі в Києві повідомлення, щоб та допомогла їм. Вона знайшла волонтера Вадима Гейка, який мав забрати подружжя і відвезти Федора на операцію.
Рано-вранці подружжя зачинили хату й не озирнулися, не прощалися, щоб не рвати серце. Взяли лише торбу з документами та ліками й вирушили.
«Дуже шкода Рижика. Це маленький котик, до нас прибився. Васька старший, йому чотири роки, не пропаде. Хоча обоє вміють мишей ловити. Рижик такий розумний, от кажу: „Пора спати“. Поки на милицях добирався до ліжка, а він уже там. Не могли ми котів узяти, нікуди, ми ще й не знали, де житимемо», — Федір зітхає.
За тваринами попросили доглядати сусіда.
Всю дорогу жінка була на зв’язку з волонтерами, ті під'їхали й дуже швидко завантажили пару в авто, неподалік пролетів дрон.
«Подружжя йшло дорогою, вистеленою тілами людей, які так само намагалися вийти, але не змогли. Над ними носилися ворожі дрони та постійно загрожували їхньому життю. Але Наталя не зупинялася, у неї не було вибору. Її чоловік помирав. Йому терміново потрібно було ампутувати ногу. І вона просто йшла», — писав Вадим Гейко.
Після цього пережитого Наталія та Федір поселилися у «Чудо-містечку Хансена», яке дає житло переселенцям. Зазвичай у містечку немає місць, але виконавча директорка Олександра Кондрашева пообіцяла прилаштувати подружжя, побачивши відео з ними.
«Звикаємо до тиші. Ні вибухів, ні шахедів. Тривог навіть не чути, і це так дивно, навіть тривожно», — зазначила Наталія.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!