84 роки від створення УПА: як радянська та російська пропаганда спотворювала історію українського визвольного руху

14 жовтня 2026 року виповнюється 84 роки від символічної дати заснування Української повстанської армії (УПА), яка під час Другої світової війни та після її завершення боролася за незалежність України.

Символічною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. Повстанська армія діяла до вересня 1949 року, після чого її реорганізували у збройне підпілля, яке продовжувало боротьбу до початку 1960-х років.

Головною метою УПА було відновлення української державності. Повстанці протистояли нацистському та радянському режимам, а також брали участь в українсько-польському протистоянні 1943−1944 років, яке супроводжувалося масовим насильством проти цивільного населення.

Найбільшого розмаху діяльність УПА набула у другій половині 1944 року. Тоді повстанський рух охоплював значну частину західних і центральних областей сучасної України, а також окремі території Польщі та Білорусі. Водночас підпілля Організації українських націоналістів (ОУН), пов’язане з УПА, діяло по всій Україні, зокрема на Донбасі та в Криму.

За даними Українського інституту національної пам’яті, за роки діяльності через лави УПА пройшли понад 100 тисяч осіб. Радянська влада жорстоко переслідувала учасників визвольного руху та тих, хто їм допомагав. Загалом каральні органи СРСР репресували понад пів мільйона людей.

Однак боротьба проти українського визвольного руху тривала не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Радянська пропаганда десятиліттями намагалася дискредитувати УПА та її провідників, поширюючи твердження про їхню нібито співпрацю з нацистами та заперечуючи факти збройного опору німецьким окупантам.

Частину цих пропагандистських наративів росія використовує й сьогодні. Український інститут національної пам’яті пояснює походження найпоширеніших міфів про УПА та наводить історичні факти, які їх спростовують.

Історичні міфи про УПА

Український інститут національної пам’яті зазначає, що російська пропаганда ототожнює УПА з батальйоном «Нахтігаль» та дивізією СС «Галичина».

В Інституті пояснюють, що йдеться про різні військові формування, які мали відмінне походження та підпорядкування.

Батальйон «Нахтігаль» створила німецька військова розвідка — Абвер, а не структури СС. Після його розформування частина військовослужбовців, зокрема Роман Шухевич, перейшла в підпілля та долучилася до антинімецької боротьби.

Натомість дивізію СС «Галичина» створили з ініціативи німецької окупаційної адміністрації. УПА ж виникла як окреме партизанське формування.

Інший поширений міф стосується нібито нагородження Романа Шухевича німецькими Залізними хрестами особисто Адольфом Гітлером. В УІНП наголошують, що документальних підтверджень цього немає. Ім'я Шухевича відсутнє в офіційних реєстрах нагороджених, а доказів його зустрічі з Гітлером не існує.

Ще один пропагандистський міф стосується нібито співпраці провідника ОУН Степана Бандери з нацистською Німеччиною.

Як пояснюють в Українському інституті національної пам’яті, на початку липня 1941 року Бандеру заарештувала німецька поліція через його відмову відкликати Акт відновлення Української Держави, проголошений 30 червня у Львові.

Більшу частину ув’язнення він провів у спеціальному блоці концтабору Заксенгаузен, де утримували політичних діячів та інших важливих для нацистського режиму в’язнів. Водночас двоє його братів загинули в концтаборі Освенцим.

Восени 1944 року Бандеру звільнили в межах спроб Німеччини залучити лідерів антирадянських рухів до співпраці. Однак, за інформацією УІНП, він відмовився від політичної співпраці з нацистами. У 1945 році Бандера перейшов на нелегальне становище, на якому перебував до завершення війни.

Крім того, радянська пропаганда поширювала твердження, що УПА нібито не воювала проти німецьких окупантів і не звільнила жодного українського населеного пункту.

Проте перші бої українських повстанців відбулися саме проти німецької поліції та підрозділів окупаційної адміністрації.

Зокрема, 7 лютого 1943 року загін УПА під командуванням Григорія Перегійняка вступив у бій із німецьким гарнізоном містечка Володимирець на Волині. Надалі, протягом 1943−1944 років, такі зіткнення відбувалися регулярно.

У німецьких звітах українських повстанців називали «національними бандами», а проти їхніх підрозділів проводили масштабні антипартизанські операції. Чимало захоплених у полон повстанців і підпільників нацисти стратили.

Про масштаби спротиву свідчать і документи окупаційної адміністрації. Навесні 1943 року німецькі посадовці повідомляли про втрату контролю над 75% орних земель Волині та скорочення постачання худоби на 52%.

Водночас українські повстанці створювали власні території самоврядування — так звані «повстанські республіки». Однією з найвідоміших була Колківська республіка на Волині, де УПА певний час контролювала населені пункти та прилеглі території.

Визволяли населені пункти лише регулярна армія та партизани, які діють у взаємодії з наступаючою регулярною армією.

УПА діяла як партизанська армія, тому її тактика відрізнялася від дій регулярних військ. Повстанці не мали достатніх сил, щоб самостійно протистояти наступу Червоної армії, і не прагнули захоплювати великі міста, які невдовзі могли перейти під радянський контроль.

Таким чином, відсутність масштабних операцій зі звільнення міст не означає, що УПА не чинила збройного опору нацистським окупантам.