Пройшовши через штурми в Авдіївці та спецпідрозділ «Кракен», «Монгол» продовжує воювати попри підірване здоров’я. Вдома на нього чекають кохана, троє дітей і вже двоє онуків.
Ветеран АТО та ексштурмовик спецпідрозділу «Кракен» на псевдо «Монгол» сьогодні нищить окупантів на Лиманському напрямку за допомогою ударних дронів «Вампір». Маючи трьох дітей та право на демобілізацію, він обрав службу, щоб захистити родину від катувань. Читайте в інтерв'ю
Військовий мотопіхотного батальйону «Сталеві вершники» 66 ОМБр на псевдо «Монгол» з посмішкою сідає у багажне відділення пікапа, щоб випробувати новий дрон. Вильоти на полігоні з побратимами — майже розвага, порівняно з тим, що він робить на виїздах у «сіряк». Його позиція — за кілька кілометрів від позицій окупантів. Мета — залетіти вглиб їх лінії оборони й «скосити» тих, хто готується штурмувати наші піхотні позиції. Сам «Монгол» знає болісну ціну відбиття штурмів, якщо тим вдасться просочитися — він сам пройшов службу піхотинцем, куди пішов добровольцем і у 2015 році, і у 2022. І хоч законно, маючи на початку вторгнення трьох неповнолітніх дітей, міг лишитися в Києві з родиною, уже в перші дні він був у строю.
«У мене троє дітей. Я не хотів, щоб до мене додому прийшли і їх катували окупанти», — розповідає свою мотивацію служити «Монгол», спостерігаючи, як його зброя — ударний БпЛА, — зависає над визначеною ціллю.
В АТО, у 2015 році, «Монгол» прийшов на службу 23 березня. Пригадує, за день до того, 22 березня, якраз відсвяткував свій День народження. Сміється, що задобрював дружину, аби вона його відпустила на війну, довго. І хоч до кінця не вдалося її переконати, втримати його вона все ж не змогла.
«Вона ж знає мій характер. Якщо вирішив — я це з голови не викину, постійно гризтиму себе. Тому вона позітхала, але пустила», — каже чоловік.
Позивний з’явився перед першими бойовими виходами під час оборони Авдіївки, яку тримала 58 бригада. В ній служив «Монгол». З посмішкою чоловік каже, що через розріз очей від далекого діда навіть у школі він був і «китайцем», і «корейцем» та «узбеком». І сміється: жіноча «чуйка» його дружини настільки сильна, що коли він отримав свій позивний, вона вгадала його з першого разу.
Демобілізувався «Монгол» у жовтні 2016 року, відслуживши півтора року. Додому повернувся, розуміючи, що потрібна пауза й трохи спокійного життя. Зрештою, у цивільне життя «втягнувся». Однак час із родиною та маленькими дітьми знову перекреслила війна — день коли окупанти прорвали кордони України й пішли на Київ, де на той момент жив чоловік із сім'єю.
«Я тоді всю родину в одну квартиру загнав, налаштував правильний емоційний фон, скажімо… І втік на війну. Дружина відпустила вже без умовлянь лишитися, бо знала, що нічого не вийде. А коли розповідала кумі, що я вже на третій день пішов, кума здивувалася, що я так довго протримався», — з посмішкою пригадує «Монгол».
Спершу чоловік потрапив на службу в Командування Сухопутних військ. Жартує, що був швейцаром — чергував і відкривав двері перед важливими людьми війська. Але довго там не протримався — хотів вирватися на війну, тим паче маючи досвід у справжньому бою. Тому заповнив заявку в спецпідрозділ «Кракен» і потрапив туди — на майже два роки.
«Я з ними всі кола пекла пройшов. То мої хлопці, ми бачили все. Я дуже хотів потрапити до них знову, як і був прикомандирований, але не вийшло. На жаль, у мене на той момент ноги вже погано ходили — я їх остаточно „добив“, будучи штурмовиком. Тому потрапив у стрілецький батальйон, прикомандирований до 66 бригади. На той момент розумів, що службу в штурмовому підрозділі не потягну вже — на ногах три операції було, скоро ще кілька буде. Тому поставив умову: або списуватимусь, або буду робити росіянам боляче в інший спосіб. Але папери десь в тилу перекладати не буду. Мене почули, і так я почав літати на дроні, кошмарити руських», — каже військовий.
«Монгол» розповідає, що раніше війна була абсолютно інакшою: чоловічою, «чесною». Коли відбувалися перестрілки або штурмові дії у 2015−2016 роках або на початку вторгнення, майже завжди противника він бачив. Так само і його бачили вороги й знали, хто закінчить їхнє життя. Зараз же перебіг бойових дій такий, що позбавляють життя дрони. Тим паче на Лиманщині, як і на інших найскладніших напрямках, найбільше шкоди наносять саме безпілотники.
«Це якось… Нечесно, мабуть. Раніше війна була чоловіча, оце слово — чесна. А зараз — на „крису“: за тобою дрон ганяється, а ти не знаєш, хто ним керує. Так само й пі**ри не знають, хто їх забаранить», — пояснює військовий.
Суглоби на ногах «Монгола», «добиті» тренуваннями в повному екіпіруванні й штурмами на Донеччині, не дають можливості бути на рівні з молоддю. Доводиться це робити «на характері» й знеболюючих, в очікуванні кількох операцій, які на нетривалий час потенційно покращать самопочуття.
«Не тільки бої й служба вдарила по здоров’ю, а й те, як нас готували до того, що може чекати. Немає виходів — отже, на полігон: у повному екіпіруванні, з гранатами, „ріжками“, зброєю ти скачеш, проходиш усі перешкоди, повзеш… На тобі 40 кілограмів броні й всього, що навісили зверху. Звісно, ноги трохи ошаліли від такої ваги. Тим паче з урахуванням, що раніше такого навантаження не було, у мене була дуже сидяча робота», — каже військовий.
Зараз у «Монгола» двоє неповнолітніх дітей, одна доросла донька та двоє онуків. Днями йому виповниться 41, і він визнає: уже потрібен час на відпочинок від служби.
«Чесно, трохи заморився і здоров’я вже „шепче“. Все ж більш як шість років я віддав війні, зараз хочеться нарешті побути з родиною. Тим паче в дітей такий вік, що поруч потрібен батько. Але поки не поруч — то щовечора ми на зідзвоні: відео, розмови… Скучаю за ними й за дружиною», — каже «Монгол».
Зараз батальйон «Сталеві вершники» 66 ОМБр, у якому служить «Монгол», збирає кошти на автомобіль, який довозитиме їх до точок, звідки вони висуваються до своїх позицій. Допомогти донатом для знищення окупантів можна за посиланням: send.monobank.ua/jar/9nYy8CMYUH
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!