«Ситуація стала неконтрольованою»: комбриг 54-ї про те, чому «посипався» Сіверськ, проблеми на ЛБЗ біля Слов’янська та інше

Як «падав» Сіверськ: на початку грудня місто втратили неофіційно, наприкінці - офіційно

У середині листопада 2025 року лінія оборони біля Сіверська опинилася в критичній ситуації: військові оглядачі забили на сполох, що окупанти прорвали найсильнішу та найдовшу (на той момент) лінію фронту України на Донеччині.

19 листопада аналітики заявили, що росіяни захопили 20% усього Сіверська. Це суперечило офіційним заявам 11 армійського корпусу та бригад, які стояли на обороні на той момент Сіверського напрямку — 54 ОМБр, 81 ОАЕМБр та 10-ї гірсько-штурмової. На той момент рф контролювала логістику навколо міста, проте речник 11 АК Дмитро Запорожець ще 11 грудня заявляв, що подібна інформація не відповідає дійсності. Тоді ж і пресслужба 54 ОМБр опублікувала відео відбиття штурмів, заявивши, що «бригада тримає щільну оборону і вихід з міста не планується».

Насправді вже в той момент оборона у Сіверську падала катастрофічними темпами: позиції на напрямку самовільно залишали десятки військовослужбовців усіх трьох бригад, які утримували лінію. Частина позицій опинялася заблокованими, бо люди на них не знали, що сусідні позиції пусті — суміжників на них немає. Згодом на тих «пустках» фіксували окупантів, які подекуди пробиралися глибоко в тил, чого зовсім не очікували наші бійці.

Офіційно втрату Сіверська 11 корпус підтвердив уже 24 грудня — словами «Ми були змушені відійти». Тоді й пресслужба 54 ОМБр пояснила це сотнями КАБів і 1,5 тисячами росіян, які закріпилися в місті. Наші бійці відійшли на висоти за межами Сіверська, щоб уникнути оточення.

Винними відразу охрестили бійців 54 бригади — мовляв, ті кинули позиції. Проте згодом з’явилася інформація, що з флангів їх уже не прикривали суміжники, тож певний час їхня піхота виступала «клином». Врешті, знекровлена бригада теж «несанкціоновано відійшла», і саме це дало розголос проблемі: управління місяцями брехало про реальний стан справ у Сіверську. Тодішнього комбрига 54 ОМБр, Олексія Коновала, з посади зняли, а на його місце аварійно швидко призначили 30-річного Вадима «Несквіка» Чернія, який до 2026 року був комбатом 28-ї окремої бригади.

Однак чарівною паличкою Черній не став — напрямок і сьогодні залишається надто напруженим і нестабільним.

Гасіння пожежі призначенням нового командира — бригаду «подарували» за 5 днів

— Призначення молодого комбата на посаду командира бригади, яка щойно втратила лінію оборони в Сіверську, стало голосним рішенням головнокомандувача. У той момент підрозділ був знекровлений і побитий, а нова людина на посаді — не зсередини бригади — досить неочікуваним вибором. До моменту призначення ви були якось пов’язані з 54 ОМБр?

— Ні. Вона була для мене новою, але я знав про неї. Свого часу 54-та була однією з новостворених, тому під час 2016—2017 років служити в ній було не в пріоритеті.

— Скільки пройшло часу від дня, коли вам запропонували очолити 54-ту бригаду, і до моменту, коли ви стали на командирську посаду?

— Я прийняв бригаду за мізерний час — 5 діб. І це впливає на ефективність застосування бригади на полі бою, бо треба хоча б 2−3 місяці, щоб розібратися з усіма проблемами в частині. Призначення відбулося в день народження. Виходить, мені подарували військову частину Збройних сил.

Про ситуацію на критичному для Донеччини напрямку (вже новому, Слов’янському)

— У ці п’ять діб, коли ви заходили на посаду командира, ознайомлювалися, що відбувається з 54 ОМБр? Бо навколо 81-ї, і 10-ї, 54-ї бригад був розголос. Зокрема, що оборона впала?

— Перші враження від бригади були негативні. По-перше, я думав, що вона безпілотна, а не механізована. Але згодом я ознайомився з ситуацією і склав майже весь пазл. Ситуація у плані взаємовідносин між суміжними підрозділами зараз покращилась.

У плані ведення бойових дій я маю деякі проблеми. Але моя совість чиста: юридично я виконую свій функціонал, підіймаю проблемні питання. Моментами вони набирають обертів. Я доповідаю про обстановку, прошу допомоги у старшого начальника, а далі рішення за ним.

— На момент, коли Ви прийшли на посаду, причини втрати Сіверська спричинили рішення попередніх управлінців бригади?

— Так, це був комплекс халатного ставлення, безвідповідальності, безконтрольності, кумівства всіх ланок. Комплекс цих причин вистрілив за рік-півтора бойових дій. Відповідно, ситуація перейшла в безконтрольний характер, що призвело до втрати Сіверська.

Піхотинці не вміли стріляти, бо командири покладалися на буферну зону — її мали контролювати дрони

— Чи можливо було втримати Сіверськ силами 54 ОМБр?

— Сили у бригади були. Але військова частина на 90% займалася дроновою складовою й не займалася підготовкою піхоти як основи нашої оборони. Тим паче коли починаються бої за населений пункт, БпЛА корисні, але вести бої в урбанізованій місцевості може лише добре навчена піхота.

— Ситуація з навчанням піхоти була настільки поганою, що вони не могли обороняти свої позиції?

— На позиціях були піхотинці, які за наявності лопат, мішків, зброї й боєприпасів не вміли використовувати зброю за призначенням. Навіть не розуміли, як обладнати позицію. У піхоти не було навіть мінімального розуміння дій при засідках, вступу в бій, алгоритму дій, якщо противник наближається. Вони не знали, як противника треба ліквідувати. Бойова підготовка не проводилася або була лише на паперах.

Військова наука передбачає елементарне оборонне ешелонування, щоб у випадку втрати позиції можна було відійти на іншу. Біля Сіверська це не встигли реалізувати, бо запізно почали. Добре, що ми відносно вчасно відреагували й почали розосереджувати бійців, збільшили кількість позицій, почали обладнувати укриття. Піхота почала вести стрілецькі бої, вдало знищувати ворога.

— Поруч із 54 ОМБр стояли 81 бригада та 10 гірсько-штурмова. У них були проблеми вашої бригади?

— У кожній військовій частині на Сіверському напрямку була аналогічна ситуація. Бригади розслабилися, бо смуга була стабільною, противника знищували дронами. Але хтось пропустив момент, що не дрони виграють війну, а піхотинці. Набудували купу оборонних споруд — першу, другу й третю лінії. Але не врахували, що їх має хтось обороняти.

«Допустити таке бл*дство за місяць-два неможливо»

— Якщо подивитися коментарі пресслужби 54 ОМБр та 11 армійського, відхід із Сіверська відбувся раптово. За два тижні місто від «повністю контрольованого» перейшло у втрачене. Якщо підсумувати усе, що цьому передувало, втрата Сіверська тривала довше?

— Так. Таке бл*дство допустити за місяць-два неможливо. Просто в той момент усе вистрелило.

—  З якими ще проблемними моментами Ви зіткнулися у 54 ОМБр?

— Було, що вночі треба видати обладнання бійцям, а начальник складу десь відпочиває. Таке поняття у них було: робочий день. Вранці прийшов, а увечері пішов до дружини спати. Але так воно не працює.

Виявили купу проблем у логістиці в тилу. Призначили купу службових розслідувань, які зараз проводяться. І через це чекаємо ряд заходів від вищого керівництва, які б допомогли розібратися в ситуації.

— Враховуючи, що комплекс проблем пов’язаний із людським фактором, що можете сказати про ставлення командирів 54 ОМБр до своїх людей?

— Частина командирів боїться своїх людей, банально поспілкуватися з солдатами. Коли я прийшов у частину, відразу викорінив окремі туалети, окремі їдальні, окремі кухні. На кожному нагородженні всім роздаю свій номер, мені будь-хто з солдатів може передзвонити. Попереджаю, що можу і на**й послати, але можемо кави попити, якщо у мене буде час. Я не приховую номер, не змінюю. Мені ще з попередніх частин дзвонять, до нас просяться.

— Хіба така близькість з підлеглими не породжує панібратство, а потім кумівство, які «поховали» Сіверськ?

— Служба — це служба, дружба — це дружба. Якщо командир чи офіцер не справляється, піде на інше місце. Є ключові посади, від яких залежить життя людей. Там треба тонко грати між законно й несправедливо, чи незаконно й справедливо. Це треба вміти.

Чи втратили посади командири й офіцери, за чиєї участі оборона Сіверська провалилася?

— Після того, як ви стали комбригом, жодних голосних звільнень чи покарань всередині 54-ї не було. Командири, які брехали про Сіверськ і забили на навчання піхоти, понесли покарання?

— Не буде голосних покарань і звільнень. Люди понесли покарання, був ряд службових розслідувань. Але все непросто. Можна прибрати командира, але не систему. Треба багато змінити, це матиме наслідки. Будуть скарги, дзвінки на ВСП. Це стандарт, я не вперше це проходжу.

До речі, я не хвалюся, але за три місяці ми зробили більше, ніж бригада за рік.

— У приватній розмові один зі стрільців 54 ОМБр розповів про покарання за відхід із Сіверська: нікому з бійців до квітня не погоджували відпустки.

— Це не покарання. Просто військову частину треба було стабілізувати: провести ряд організаційних заходів, зупинити просування противника, прийти в оборону, чогось навчити бійців (як піхоту — стріляти), а вже потім відпускати людей. Відпустки уже є, у пріоритеті піхота. Але не в тій кількості, як хочеться.

— Коли ви очолили бригаду, вам дали можливість привести своїх людей у підрозділ?

— Так. Ми замінили командирську ланку з-поміж заступників командира частини.

«Лінія оборони проходить по піхотній позиції. Просто у нас накрутили бігудєй з цими термінаторами, дронами, а тепер пожинаємо плоди»

— Ви просували думку, що життя піхоти для вас у пріоритеті. Солдати в окопах відчули прихід керівництва, яке орієнтоване на них?

— Ми почали більш активно взаємодіяти з волонтерами, змінили якість продуктів, збільшили їхню кількість. Видаємо все, що можна придбати за державні кошти. Працюємо на піхоту й підрозділи, які на бойових. Але будь-кому в окопі нелегко. Я не можу сказати, що солдати відчувають зміни. Для цього я маю організувати ротації, а людей немає. Як їм це відчути?

— Ви виступаєте «за» піхоту. Знайомі з багатьма піхотинцями своєї бригади?

— Ні. У мене їх не так багато, усі на задачах. Якщо зустрічаюсь, то на КСП батальйонів, під час нагороджень чи постановки задач.

— Після того, як наші війська вийшли з Сіверська, 54 ОМБр жодного дня не була на відновленні — відразу зайняла смугу оборони на Слов’янському напрямку. Чи планується відведення людей на відпочинок?

— Роблю для цього все можливе. Від першого дня призначення підіймаю це питання, планується ряд заходів. Але це залежить від вищого штабу. Але щось планується, ми за це боремося.