Волонтери продовжують вивозити тварин із найнебезпечніших районів — Біленького та Красноторки. Однак умови евакуацій — останній попереджувальний сигнал вивозити своїх рідних і тварин із Донеччини.
На Донеччині росте проблема величезного масштабу з покинутими собаками та котами, більшість із яких ще кілька місяців тому мали господарів. Тварин настільки багато, що місць у притулку не лишилося по всій Україні. Лишати їх на поталу смерті й окупантам волонтери не готові, тож щотижня хвостаті долі рятують примусово, залазячи у величезні борги.
«У вас взагалі найкращі люди в Краматорську. Мої найбільші друзі, наші волонтери, військові. Ми не героїчні, нас усе вже дістало. Ми сюди приїхали, врятувати, поїхали. А місцеві тут всі герої. Ось тут єдина Україна, тут вона відчувається й тут живе», — розповідає журналістам «Вчасно» засновниця БО «12 Вартових» Лала Тарапакіна.
Нещодавно з Дружківки врятували «Хала Грін» — невелику собаку, яка впала у харчовий барвник зеленого кольору й раптово стала зіркою соцмереж. Попри те, що про неї дізналися навіть закордоном, для благодійного фонду ця історія стала радше неприємною. Хоч і зі щасливим фіналом.
«Ми відмовили усім журналістам в інтерв'ю про неї, бо це був хибний, нездоровий акцент. Це бісило: давайте писати про зелену собаку, одну конкретну, якій нічого не загрожує, коли насправді уваги потребують сотні нефарбованих. Тож з часом нас усі почали об*рати, що це ми її покрасили. На щастя, зараз вона в сім'ї, залюблена, ірландка», — з посмішкою каже волонтерка.
Коли волонтерка Лала Тарапакіна була на прогулянці зі «свіжеврятованим» із Дружківки Біляшем, російські окупанти вчергове обстрілювали Краматорськ. Дрон, який кружляв над ними, пікірував у будівлю поруч. Жінка встигла заховатися у гараж з собакою за кілька секунд до вибуху. Цього разу все обійшлося.
«З Біляшем мало просто гуляти. Це треба робити вдумливо, щоб зрозуміти, наскільки він класний пес. От сьогодні ми ховалися в гаражі, коли прилетіла FPV, і нам разом не було страшно. Бо Біляш — класний пацан, з ним надійно», — ніжно каже Лала, притискаючи великого білого пса до себе.
На сьогодні лише 20% врятованих тварин із прифронту мають свої зворотні адреси. Когось хочуть забрати рідні військових і просять привезти собаку або кота, когось — діти пораненої жінки, яка роками опікувалася вуличними тваринами. Буває, що врятовані чотирилапі знаходять своїх майбутніх господарів випадково, коли навіть не розуміють, нащо кілька людей затягує їх у бус.
«Цього собаку ми забрали у Дружківці. Там якраз евакуювали бабусю, і вона залишила собаку на церкву. А ми просто були поруч, прийшли й забрали. Його звати Альфа. Він взагалі не гавкає, такий чудовий пес. І в той момент із нами був журналіст іноземного видання. Дивлюсь, чувак хороший. А він якраз розповідав, що у нього нещодавно померла вівчарка з Авдіївки. Їдемо в бусі, на моїх руках сидить цей чудовий пес, і я питаю: „А зараз у тебе вівчарка є?“. Сказав, що ні, але він мріє. І поки ми доїхали до стабпункту, вирішили, що він забере Альфу. Пригрозила, що якщо він збрехав, то я знайду й обвівчарю його. Тож тепер у цього малого є родина», — розповідає одну зі щасливих історій Лала.
Війна наклала серйозний відбиток й на те, з яких умов волонтери БО «12 Вартових» тепер рятують тварин. Більшість потрапляють у дбайливі руки після поневірянь по руїнах. Досвід тисяч собак і котів уже вмістив виживання під вибухами, зализування свіжих ран від російських атак, тижні голодування та жорстокість, яку доводиться зустрічати серед своїх. Зокрема, зараз на перетримці вартових — хаскі, на яку на території місцевої лікарні нацькували пітбуля. Проти зубів великого пса та неадекватності господаря собака не могла нічого вдіяти. Поранену хаскі волонтери забрали напівживу, з вирваною шиєю. Зараз вона відновлюється, рани вже загоїлися. Однак страх після пережитого лишився.
«Людей війна зробила такими… Хворими. Когось отак, як того… господаря, на голову. Людина ходить по вулиці й відчуває непокараність, бо здається, що всім не до цього. Всі думають, як би самим вижити. А це насправді страшно, коли поруч живе така неадекватна людина. І тваринам страшно, і нам, людям», — каже Ліля, краматорська волонтерка, яка допомагає на стабпункті для тварин «12 Вартових».
Хаос із покинутими тваринами на Донеччині доходить до критичної точки, але обов’язково її перетне — з часом стане ще гірше, пояснює журналістам «Вчасно» співзасновниця БО «12 Вартових» Лала Тарапакіна. На сьогодні частину хвостатих привозять військові, які не можуть покинути «пухнастих побратимів» на знищених позиціях. Однак з кожним днем відмовляти доводиться частіше, оскільки місць у притулках немає по всій Україні. Зокрема, цього разу довелося відмовити кільком військовослужбовцям, які просили прилаштувати 12 собак та 20 котів. Тварини з заявок останнього тижневого заїзду на Донеччину цього разу не влізли навіть у три буси, якими їх евакуйовують в інші регіони.
«Ми більше не можемо лікувати та обстежувати всіх, кого вивозимо, бо ми це не вивозимо. Немає таких грошей, які здатні опанувати всіх котів Краматорська, бо це вже навіть не котострофа, а котячий апокаліпсис. Крім того, частіше потрібні не гроші, хоча й вони теж. Треба організаційна допомога: умовний „менеджер“, який „проведе за ручку“ родину, свою бабусю чи вразливу людину крізь пекло пошуків перевізників, житла і місця, куди подіти своїх тварин, якщо їх багато», — каже Лала Тарапакіна.
Ліля, волонтерка «12 Вартових», сама поки що відмовляється евакуюватися з Краматорська. Жінка родом зі Львівщини, проте останні 40 років живе на Донеччині. За цей час встигла «обкластися котами й собаками»: разом з чоловіком дбала про безпритульних, годувала й лікувала. Тепер же їх десятки, будинку для евакуації вона ще не шукає. Насамперед тому, що боїться вердикту — з такою оравою тварин можуть не пустити. А кинути усіх чотирилапих категорично відмовляється.
«Вдома у мене 20 котів, четверо кошенят і три собаки. Квартира двокімнатна, я зробила на вулиці прибудову до балкона, і так живу. Вони всі мої, як їх тепер можна залишити?.. Але ж навряд візьмуть кудись із такою кількістю тварин… Та і я, якщо чесно. нікуди не хочу їхати. Все сподіваюся, що обійдеться, не доведеться», — розповідає Ліля.
За кілька тижнів евакуація може стати неможливою чи смертельно ризиковою
Для зооволонтерів ситуація з порятунком критично складна. Щоб вивезти тварин з Донеччини, для них потрібно знайти кошти на лікування, стерилізацію та перетримку. Остання — платна, оскільки роками до цього хвостаті переселенці сходу «забивали місця». Тепер надій на безкоштовне місце у притулку не лишилося, а для евакуацій потрібні гроші: на паливо, лікування й дбайливі руки.
«Кілька днів тому ми працювали по Краматорську з сьомої ранку й до шостої вечора. На той момент у нас не лишилося кліток і боксів, бус і легковушка були повністю забиті в три поверхи. Посеред дня якимсь дивом до нас телефонує жінка, попри відсутність зв’язку: „допоможіть, ми знаходимося за Краматорськом, адреса така. У нас наш коханий Мухтарчик, його прихистить онук, заберете? Ми не їдемо, бо не можемо лишити його“. Жінка майже плаче, а в нас повна машина тварин, і ще близько 20 невиконаних заявок на той день. Але ми поїхали, бо адреса настільки нехороша, що не були впевнені, чи вистоїть хоча б ще день», — зауважують волонтери «12 Вартових».
Безпекові характеристики в Краматорську щодня гіршають та змінюються. Зокрема, під питанням навіть зв’язок у місті: останнім часом його переважно немає.
«За нашим внутрішнім показником безпеки, в Крамі ще можна відносно спокійно працювати. Є окремі райони, куди краще не заїжджати: Біленьке, Красноторка, Малотаранівка. Небезпек вистачає і в місті - кожен день бачимо нову спалену машину. Але в останній заїзд ми працювали всюди, обробили заявки й у Біленькому, і в Красноторці. Заїжджали легковою машиною і возили тварин до схованого буса», — пояснює Лала Тарапакіна.
Зараз, наголошує волонтерка, той самий останній момент, коли із Донеччини необхідно евакуювати своїх рідних. Уже за кілька тижнів такої можливості може не бути.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!