Добропілля перетворилося на суцільну кілл-зону, дрони чатують на людей, які вибігають із підвалів в пошуках їжі чи води. У місті вода, світло, ліки та зв’язок із цивілізацією — недосяжна розкіш. Вижити у місті, яке окупанти стирають «вогняним валом», стає неможливим.
Фото: "Типове Добропілля"
Ховатися від вибухів у підвалах і молитися, щоб уламками не поранило або ж убило відразу — такий на сьогодні побут мешканців Добропілля. Поки окупанти полюють на цивільних і вбивають їх прицільними атаками дронів, люди живуть з дірками у стінах, відмовляючись від евакуації навіть коли поранені, але відрізані від медицини та допомоги. Як виглядає «кілл-зона» зсередини очима військових та тих, хто до останнього тримається за свої домівки — у матеріалі «Вчасно».
На Добропільському напрямку окупанти вибудовують тактику мертвих доріг, коли будь-який рух техніки чи транспорту потрапляє під ризик ураження. Основна задача ворога — виснажити логістику, зірвати ротації й тиснути на відносний тил на лінії зіткнення. Це впливає й на цивільних, які лишаються у зоні бойових дій, на яку перетворилася територія Добропілля, розповідає журналістам ТВО командира батальйону «Сила Свободи» бригади НГУ «Рубіж» Володимир Назаренко. Днями його побратими змогли евакуювати з міста двох маленьких дітей, чиїх батьків окупанти підірвали дроном. Ті загинули на вулиці, шукаючи їжу, і їхні тіла пролежали просто неба кілька тижнів. Разом з дітьми виїхала й бабуся, яку довелося на евакуацію умовляти — вона лишилася єдиною опікункою дітей.
Родина усі ці місяці жила в нелюдських умовах: не було води, світла, взимку — опалення, бракувало їжі та медикаментів. Діти слухали, як окупанти стирають Добропілля тактикою «вогняного валу».
«Коли „Білі янголи“ сказали, що в Добропіллі лишаються діти, мої побратими, бійці нашого батальйону, сходили на перевірку, чи дійсно вони є. Зустрілися, поговорили з бабусею, вирішили їх забрати у безпечніше місце, ніж те, де вони виживали. Один з найбільш ризикованих моментів — це було перевезення дітей з того місця до укриття, щоб дочекатися евакуації. Бо з тією кількістю зброї, вибухівки й бомб, які запускає ворог, будь-яке переміщення цивільних — це дуже великий ризик. Під час самої евакуації був ризик, що російські дрони вдарять по бронемашині й людях. Але побратими проявили справжню мужність, ризикуючи своїм життям, і зробили все можливе, щоб евакуювати дітей з найменшим ризиком для їхнього життя», — зауважує Володимир Назаренко.
Фото: «Типове Добропілля»
Останніми тижнями у районі Добропілля ситуація серйозно погіршала. В межах міста помітили появу дронів ворожого Центру «Рубікон», який почав активно працювати по нашій техніці та цілях у тилових районах. Окупанти вже полюють на броньовану техніку, одну з бронемашин уразили. Судячи з характеру ураження, росіяни мають якісне повітряне спостереження й заздалегідь відстежують маршрути та місця накопичення техніки. Зрозуміло, що окупанти посилили аеророзвідку та кількість FPV й ударних дронів на напрямку.
Підрозділам Сил оборони, які працюють у районі Добропілля та сусідніх населених пунктах, необхідно максимально уважно ставитися до маскування, переміщення техніки й постійно фіксувати небо. Особливо — під час роботи артилерії, логістики й стоянки техніки, бо окупанти атакують саме такі цілі, щоб паралізувати зробити дірку в забезпеченні.
«З розвитком технологій кілл-зона розширюється. Ворог не стоїть на місці, він намагається багато в чому копіювати тактику Сил оборони, копіювати технології, які застосовують наші війська, вчиться на своїх помилках. Зараз окупанти бомбардують нас КАБами, артилерією, ракетами й дронами: атакують „Гербери“, „Молнії“, FPV», — пояснює нацгвардієць.
Фото: «Типове Добропілля»
Тактику випаленої землі противник почав використовувати задовго до Маріуполя, Попасної чи Бучі, ще у 2014 році. Комбат «Сили Свободи» був свідком і учасником боїв за Дебальцеве, коли артилерійська канонада гриміла, не замовкаючи. Те саме тепер стається з усіма прифронтовими містами, від яких лишаються тільки спалені руїни, каже військовий. На сьогодні від околиць Добропілля до лінії зіткнення лишається 8 кілометрів, які окупанти перетворили на кілл-зону. Тож війна триває фактично у самому місті, де шанси вижити — мізерні.
«Ми максимально допомагаємо людям виїхати, бо тут перебувати просто неможливо. Це нереально, смертельно. І хоч зробимо все, аби в Добропіллі не було боїв, потрібно, щоб тут не лишилося цивільного населення. Зараз ще є можливість евакуювати їх, хоч це смертельно небезпечно. Шанс все ж є. А коли на окупованих територіях лишаються люди, які мали цю можливість, але знехтували нею — очевидно, вони зробили свій вибір на користь ворога», — розповідає Володимир Назаренко.
Фото: «Типове Добропілля»
Переселенка з Добропілля Віталіна Кравець, яка евакуювалася торік із міста, підтримує зв’язок із батьками та іншими родичами, що лишаються в кілл-зоні. Мобільного зв’язку майже немає, зателефонувати комусь із них неможливо. Єдиний спосіб контактувати — дочекатися, коли вони вийдуть у центр міста, що стається дедалі рідше.
«Вони живуть у приватному будинку, там мобільного покриття взагалі немає. Бабуся ходить ближче до центру міста, там кілька поділок пробиваються. Але це дорога, яка займає 40 хвилин, бо доводиться тікати й перечікувати атаки дронів під деревами. Востаннє, коли ми говорили, бабуся три рази лягала на землю, щоб її не поранило уламками, бо дрони атакували будинки», — розповідає Віталіна журналістам «Вчасно».
Зруйнованих будинків і мікрорайонів щодня все більше. Пожежі у багатоповерхівках та приватних будинках не припиняються, деякі палають та димлять кілька днів поспіль. Люди живуть у підвалах, проте якщо їх немає поруч — просто сподіваються на те, що буде або безболісна смерть, або ж їх «пронесе».
«Я спілкувалася з мамою і бабусею, то обидві моляться, коли щось летить. А пролітають ракети, великі дрони, маленькі. Усі сусідні будинки розбиті, ховатися немає куди. Дах в одній кімнаті пробитий, уламками, наскільки я зрозуміла, пробила кілька дірок у стіні. Але зараз літо, тому якось живуть… Я не можу цього зрозуміти. Пропонувала їм евакуюватися, знайшла волонтерів, варіанти, де можна жити — вони відмовилися, бо не хочуть їхати зі своїх хат. У мене руки майже опустилися», — каже жінка.
Фото: «Типове Добропілля»
Один зі знищених мікрорайонів Добропілля. Фото з дрона
Віталіна Кравець каже, що за розповідями рідних поранення на вулицях люди отримують щодня. Проте лише одиниці мають ресурси та можливості пролікувати їх, аби не виникло загноєння ран.
Зокрема, упродовж квітня та цього місяця сусідка її матері була поранена російським дроном на вулиці. Уламки «прошили» ногу, деякі лишилися всередині. Медичної допомоги не було жодної, жінка опинилася прикута до ліжка та пошкодженого будинку. Зрештою, нога напухла, почалося зараження ран. Сама потерпіла підозрює, що у неї може бути гангрена чи навіть зараження крові, але від евакуації знову відмовляється — цього разу через те, що просто не дійде до локації, звідки її ще можуть забрати волонтери чи оборонці.
«Я боюсь, що моїх рідних те саме очікує. Вони відмовляються від евакуації, живуть у ненормальних умовах і тепер просто бояться виїхати. Хоча було багато часу і ще більше спроб забрати їх, а зараз це вже неможливо. Хіба що вони самі пішки виходитимуть. Я на це не сподіваюся навіть, бо бабусі 72 роки. Вона по місту ледь ходить, а ховання від дронів добиває її здоров’я», — ділиться Віталіна.
Фото: «Типове Добропілля»
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!